Незвичайне у звичайному

Я заримую своє життя,
Чи будуть несподівнки у ньому?
Коли назад немає вороття,
Бажання поступаються живому…
1
Ішов дощ. Вона любила його,наче він змивав усе погане, грав на роялі душі неповторні мелодії, надихав, оновлював.
Але це тоді, коли є бажання і час помічати, як сьогодні. Іншими днями то були звичайні опади,циклічна частина природи...
Змокріла,сіла до трамваю й узяла записник. Там не було нудного розкладу, бо всі справи вона тримала в голові, тільки вірші. Так багато-багато, особливе місце посідали ті, що про дощ. Їхати далеко, рими в голові тримаються недовго, змінюючи одна одну, мов кадри. Почала писати,так нерівно і щиро,бо ті думки - найцінніше, що в неї було, унікальне, веселе і сумне...
"Сьогодні дощ мені сказав секрет.
Так, твій, вже можна не ховати.
Чий за спиною ніжний силует... "
На цьому рядку транспорт зупинився й скрізь запітніле вікно було видно якусь дівчину, що вагалася: їхати чи не їхати.
Тоді наша героїня, ім'я якої - Джуллі,не приділила цьому значення,хоча і відволіклася, як завжди, сподіваючись побачити когось,сама не знала - кого. Звичка та й годі.
Люди сьогодні були злі, штовхали одне одного, сварилися. Ні,це не погода й утома так діють, а невихованість і глибинне нещастя через перше.
Хвиля хаосу не оминула і Джуллі: бабуся,що крокувала до виходу, штовхнула її руку, з якої випав олівець. Дівчина розсердилася,але тільки всередині, бо ніхто не намагався заподіяти їй зле, напевно...
Тим паче, писати на сьогодні було досить :голова болить, гучно і якось банально.
Але бабця мала дещо інші, зовсім незрозумілі наміри, вона зазирнула до Джу в очі, а одразу ж, як дівчина зібралися підіймати своє знаряддя для письма, стара промовила:
- Вибач,онученько. Не підіймай,облиш,то буде невелика плата за дива.
І вийшла так швидко,наче то не вона щойно повільно просувалася салоном,підливаючи вогню до вогнища розбрату.
Джуллі не сприйняла слова серйозно й продовжила пошуки, проте олівчик зник, наче ніколи його там не було, певно встиг кудись закотитися.
То була п'ятниця, попереду вихідні.
Прийшла додому,попередньо милуючись відблиску крапель під світлом ліхтарів і дзеркалами-калюжами.
Матуся чекала її на вечерю,з кухні вже розліталися аромати випічки і чаю з м'ятою.
-Привіт,як же ти змокла.
Мами завжди переживають за кожну холодну крапельку на тілі дитини, а тут хоч вижимай та ванну набирай з тієї небесної води.
- Доброго вечора! Дурниці, зате настрій гарний, натхнення, довгоочікуваний відпочинок.
- Ну добре,переодягайся і не затримуйся.
Джуллі вдягла свій улюблений светр зеленого кольору, під колір очей і впевнено пішла на кухню,бо мала,чим поділитися.
- Сьогодні таке за мною трапилося... Бабуся вибила мій олівець, добре, що той майже скінчився,а потім напророкувала диво...Та поки казок не обіцяють,ще й стільки справ. Учитися й учитися.
- Ну ось посмієшся ти,коли посеред дороги зустрінеш свою долю,а я разом із тобою,-Відказала,посміхаючись,матуся.
- Так,з олівцем в одній руці. Ця «Доля» неодмінно шукатиме мене,аби повернути знахідку з трамваю!, - продовжувала жартувати Джу.
Вони ще трохи поговорили, а потім розійшлися по кімнатам, залишившись на самоті з думками.
Джуллі то забувала сьогоднішні слова,то знову згадувала й замислювалася...
Той трамвайний вірш ніяк не продовжувався. Взяла прочитати книгу, звичайно що про кохання, всі дівчата такі різні, але сходяться в одному- схильності до простого й водночас неземного.
Сторінка за сторінкою,їй стало так шкода головну героїню,яка була впевнена: більше його не побачить ніколи.
Дівчата співчувають іншим, коли бачать у цьому себе, інакше ж просто засуджують.
Новий вірш полився повільно і впевнено,як вода з дахів.
"Я хочу тебе просто побачити.
Ти зрозумієш всі мої бажання.
Байдужість готова пробачити,
То це називають коханням?"
Вийшло не дуже оригінально, проте щиро й зрозуміло.
Дочитавши книжку, Джу згадала, що має віднести її до бібліотеки завтра ж, бо вона постійно її відклала на потім,а час вичерпано. Добре, що дощ, добре,що взяла…
Мама була шокована раннім підйомом донечки і не пропустила нагоди пожартувати:
-Ідеш шукати олівець чи дива?
- Дивом є те, що я згадала про бібліотеку,тож зараз швидко поснідаю і піду - у них сьогодні скорочений день.

На вулиці з усіх щілин проливалася вчорашня свіжість, квіти поживилися, люди повеселішали, навіть посміхалися. Час, коли усмішка сприймається з острахом,час злих і темних,серед яких важко виживати їхнім антагоністам - добрим і світлим.
Джу стояла десь посередині цих світів.
У бібліотеці нелюдяно,тож є можливість взяти нову книжку. Тут дівчина згадала,що хоче прочитати "Дурні квіти", бо багато чула про неї, навіть соромно не знати змісту.(назва вигадана). І натхненно попросила бібліотекаря надати її за наявності.
- Вибачте, я навіть не знаю, де орієнтуватися, тож пошукайте самі, якщо пощастить - знайдете.
Очі Джуллі розбігалися,тіло втопало у назвах, кольорах обкладинок, авторах, розмірах, насамкінець, кількості.
Вона вже вибрала п'ять інших,цікавих наполовину,зовсім непотрібних зараз,якщо бути чесною сама з собою.
На цій ноті вийшла інша працівниця,у якої від власної справи горять очі,а кроки більше нагадують політ яскравого птаха. Здається,гарний настрій лився через край й не зупинявся, єдиний вихід- поділитися з іншими.
- Добрий день,Ви тут не заблукали? Чимось допомогти?
-Так,хочу знайти "Дурні квіти',але поки що знайшлися або "Найперші квіти", або, от "Дурні навколо". Навіть не здогадувалася про існування таких.
- То взагалі не проблема, вона у мене, тільки з Вашого дозволу,зараз я її дочитаю, залишилося двадцять сторінок, і одразу передам. Якщо ні,я зрозумію,але ж як дівчина дівчину...
Працівниця бібліотеки хоч і дивна,але справжня,така кумедна і запам'ятається надовго.
- Звичайно, поки ще походжу, почитаю назви.
Ліку часу не було, Джу блукала, насолоджуючись звуками перегорання сторінки за сторінкою.
Ну от і все,омріяний роман несуть.
-Тримайте,потім прийдете для обговорення,бо я зараз переповнена емоціями, ледве тримаюся,аби не випалити кінець,тож йдіть, скоро зачинаємося,на все добре.
- До побачення.
Із посмішкою на обличчі,відчуттям здивованості і передсмаком книжного вечора Джуллі вийшла з приміщення.
Саме у цю хвилину повз сходи проходив він, той,хто ставав основою віршів і основою мрій,проте й приводом до суму і легкого відчаю…