11

Пройшло декілька днів після того пам’ятного дня коли Младуся викликала з іншого світу Красунчика.

Княгиня Ольга ходила по світлиці і думу думала. З її сином відбувалося казна що. Мало того, що він кричав ночами уві сні, так і ще й вдень ходив якийсь не при  собі: задуманий, з мрійливою посмішкою на вустах. Невже ж те що кажуть люди про нього і мавкину дочку, то правда? Треба все з’ясувати в Любомира. Хоча ні, він нічого не скаже ні княгині, ні кому іншому. Справжня тінь для Святослава.

Княгиня посміхнулася. Ні, недарма вона наблизила хлопця до їхньої родини. Але турбота за сина зробила її наполегливою, хоча вона й не була ніколи сором’язливою,навіть коли була юнкою. За це її й полюбив Ігор. При згадці про чоловіка погляд княгині став крижаним, а на чоло насунулася тінь і між соболиних брів пролягла зморшка. Але княгиня швидко прийшла до тями і знову готова була правити твердою рукою, і знову стала такою якою її звикли бачити підданці. Але все ж таки вирішила доручити своїм дворовим мужам, яким довіряла потихеньку взнати що відбувається зі Святославом і чи справді він закоханий у Младусю? Якщо так то треба відіслати його якнайдалі. І хоч і було б шкода втратити такого воєводу як Неждан, треба було подумати як безболісно відіслати його з сім’єю до Візантії. А через декілька десятків років усе забудеться. І все буде добре. Ольга посміхнулася своїм думкам. Але вирішила діяти обережно і вперед все взнати, щоб не помилитися і не поспішити зробити те, про що пошкодує.

А юний Святослав не знав про материні думки і радів тому що відкрилося йому позаминулої ночі. Він як завжди прокинувся від крику і побачив водяну лілею, яку подарувала йому русалка Яна. Квітка мерехтіла примарним зеленим світлом, переливалася, наче просила взяти її в руки. Святослав обережно взяв дивну рослину у руку і відчув тремтіння пелюсток. Складалося враження що квітка змерзла.

— Готовий!  — рознісся в повітрі сріблястий голос, який здавалося, був зітканий з самого повітря. Святослав озирнувся на Любомира: чи чув той голос? А, ні, Любомир спав і навіть майже не дихав. Святослав знову подивився на квітку в руці. І раптом квітка випурхнула з розкритої руки, як пташка і, повисла на рівні очей юного князя. Святославу здалося що він ще спить, тож юнак не злякався і зачудовано дивився на квітку, чекаючи, що буде далі. Це ж бо сон.

— Йди за мною! — вимогливо пролунав срібний дзвоник голосу. І квітка попливла в повітрі, як риба у воді, іноді зупиняючись, неначе перевіряючи чи йде Святослав за нею.

Юний князь не змусив себе чекати а розмашистим кроком пішов за квіткою. Він вийшов на ганок. Потім квітка повела його за міські ворота. Причому дружинники біля воріт міцно спали схилившись на списи. І так хропіли, що як би це не був сон то побудили б усе місто, чомусь подумав юнак. Квітка вела його все далі від воріт, на луки, на лісову галявину, де вони були з Младусею. Завіса буття розійшлася і Святослав побачив той світ, який показувала їм з Любомиром Младуся: там були мавки, потерчата, навіть водяник хитро посміхався у зелені вуса русалки вийшли на берег і стиха перемовлялися, час від часу пускаючи бісики Святославові. Але чогось наче не вистачало у цьому ансамблі. Ось з-за спин русалок, обережно ступаючи вийшла чарівна дівчина з білою шкірою, чорним волоссям. На голові в неї був вінок з водяних лілей. ЇЇ біла сукня була дуже короткою і майже прозорою, що було видно вигини дівочого тіла. Погляд Святослава ковзнув від колін вниз, але ступні дівчини потопали в густій траві і здавалося що вона пливе до нього. Квітка, яка весь час була перед очима шугнула до вінка красуні і красиво й гармонійно вплелася в нього. А князь зненацька опинився біля красуні і ось він вже дивиться в її зелені очі а вістами тягнеться до її вуст.

Русалки захихотіли, ну зовсім, як людські дівчата, але знайомий голос зупинив їх:

— Цитьте, сороки!— з лісового озера вийшла Яна і прикрикнувши на русалок, поглянула на юну пару.

— Ні, так не годиться. Спочатку треба все зробити як слід і тільки потім… — вона змовкла, потім струснула головою, змахнула рукою невидиму сльозу, пильно подивилася на Святослава, знову качнула головою і продовжила:

— Русалоньки мої ведіть хоровод, хай закоханим буде солодко.