7

Розмова Яни й Ксені відбувалася у час, коли Младуся ледве жива після зустрічі з Чугайстром спочивала в своєму ліжку, а хлопці пішли займатися своїми хлопчачими справами.

Простір коливався під дією слів мавки і русалки. Повітряні хвилі розносили їх і дещо проникало у свідомість звичайних людей і казкових істот. Младуся рвучко сіла на ліжку. Очі напівкровки були широко відкриті, а вуста в прискореному темпі шепотіли дише два слова:

— Що це, шо це, що це? — та раптом погляд дівчини став осмислений, вона зрозуміла що побачила усього лише сон. Після цього Младуся вляглася зручно, підтягнула ковдру, що спала на долівку, і знову провалилася у сон.

Прокинулася Младуся ближче до вечора. Вона виспалася і відпочила і геть не пам’ятала, що прокидалася, але пам’ятала сон, який їй привидівся. Дівчина здогадувалася, що це був не зовсім сон. Чомусь відчуття було таке. І кожну деталь цього сну вона пам’ятала.

— То он хто така Ксеня. То он що мав на увазі Чугайстер, коли казав розповісти Любомиру про нього самого. Про те хто він. Недарма я відчула мавкину кров. То он хто він. Як все заплутано.

— З ким ти гомониш доню — до кімнати війшов Неждан.

— Так просто, думки вголос, тату.

— Поділишся люба? — при цих словах Неждан з ніжністю подивився на Младусю. Яка ж вона стала гарна, його доня. Як же він нею пишається. Така ж красуня, як і мати, але нема Младухиної вади: в доньки є спина і Неждан сподівається, що його нащадки не будуть вигнанцями серед людей.

Младуся мотнула головою, опустила очі додолу і тихо мовила:

— Не можу татку, не вільна я. Ти ж розумієш? — і швидко піднявши очі поглянула прямо в очі батьку. І стільки було в цьому погляді гіркоти і болю від неспроможності розказати свою таємницю, що бувалий воїн спочатку відсахнувся. Такі очі він бачив вже десь. Та це тривало лише мить і Неждан зрозумів, що такі очі були у Младухи в той момент, коли він зрозумів, кого і від кого врятував біля лісового озера.

— Мдааа… — протягнув Неждан і розгріб рукою уявний вихор на волоссі. Потім підійшов до доньки, сів поряд на ліжку, обійняв за плечі і пригорнув до себе. Младуся, як у дитинстві, сховала своє лице на таткових грудях.

— Не розповідай доню, якщо не можеш, я все розумію. — стиха сказав. — Ось повернеться мама з гостини від Русалії, тоді й погомоните, а поки що не ятри собі душу тим що не можеш виправити чи на що не може вплинути. — потім Неждан обережно за плечі відсторонив Младусю від себе і знову зазирнув у очі:

— Час терпить? — запитав. Дівчина у відповідь кивнула.

— То не переймайся. І плакати не потрібно. — Неждан пальцем підхопив одиноку сльозинку, яка готова була скотитися з ока Младусі. — ти ж моя розумниця маленька. — суворий воїн з ніжністю подивився на доньку. — Младуся знову кивнула і помітно повеселіла. А Неждан перевів розмову на інше:

— Що в тебе зі Святославом?

— Тату! — обурилася донька — як ти міг подумати?

— Княгиня занепокоєна, та і я теж..., — розвів руками батько — люди подейкують, що ви з юним князем часто буваєте в лісі, подалі від людей. — Неждан промовисто подивився на доньку.

— Тату! Як ти міг таке подумати? — Младуся розгублено подивилася на батька, а потім вочевидь взяла себе в руки. — Можеш переказати княгині, що з Святославом ми тільки друзі. Він мені як брат. В мене зовсім інше призначення, у нього теж. Ми не сумісні. Між нами нічого немає і бути не може. — Якусь мить дівчина помовчала, а потім додала:

— Татку, я справді не можу сказати більше. Мені шкода.

— Добре дитино — Неждан підняв руки, показуючи що більше не буде повертатися до цього питання.

— Дякую… — стиха промовила донька.

— Але будь розумницею — це були останні слова Неждана до Младусі перед тим, як він вийшов з покоїв Младусі.

— Як же важко з дітьми. Скоріше б дружина повернулася — пробурмотів собі під носа, так щоб Младуся не почула, але вона все ж таки почула, бо слух був гостріший ніж у звичайної людини. Дівчина посміхнулася. І скочила з ліжка. Настрій покращився, але батькові слова про неї і Святослава і про одноплеменців засіли в голові розпеченою голкою і віддавали болем. Чоло напівмавки спохмурніло. Врешті - решт яка кому різниця хто, де і з ким? Але ж почеплять на язик і не відмитися. Навіть нащадкам, якщо такі будуть. Младуся й досі не бачила своєї подальшої долі і це її гнітило. Вона списувала це на те що була наполовину людиною. За усіма поточними проблемами дівчина геть забула, що Яна, русалка Яна, запросила їх з мамою на свято. Проте яке свято, не уточнювала. Звичних свят не було. Младуся стала перед люстром огледіла себе з ніг до голови.

— Та гарна, гарна. Йди вже. — мовило зображення, з яким дівчина розмовляла змалечку і поради якого щодо зовнішності, були дійсно влучними. Младуся показала язика відображенню і вибігла з кімнати

— Ну що за нестерпне дівчисько. — пробуркотіло, осміхнувшись, зображення.

А Младуся крокувала до лісу, де повинно було відбутися свято. Дійшовши до дерев, дівчина побачила батька, який сидів поруч з лісовим невеличким джерельцем і просив, щоб дружина скоріше повернулася додому бо він скоро з глузду з’їде з усіма цими загадками. І ще додав, що він воїн а не чарівник і не знахар. Младуся не стала чіпати батька, навіть не озвалася, хоча їй і було цікаво чи ж буде мама на святі. Дівчина просто не хотіла заважати Неждану розмовляти з дружиною. Мавки можуть зв’язуватися з рідними через природу. В даному випадку через джерело з водою. Вже віддаляючись від місця де сидів Неждан, Младуся почула материн голос, який говорив, що вечері буде вдома.

Младуся вийшла на галявину і повела рукою перед собою. З навколишнього пейзажу наче спало простирадло на якому намальовані дерева. Очам напівмавки відкрилося озеро, зовсім по інакшому розташовані дерева і гурт дівчат у вишитих льолях до колін. У кожної був пишний вінок з квіт на голові. Сторонньому спостерігачеві навіть на думку не спало б що це мавки з русалками. Хіба що колір волосся був у декого з дівчат дещо незвичний, та у декого не було спини.