2.

Любомир прийшов через три дні. Младуся уже чекала на нього. Вона знала, що це станеться. Вона була готова до того, що скаже чи зробить цей чоловік. Цей чоловік, від погляду якого завмирало серце, але який, на жаль, тільки зараз зрозумів, що він кохає мавку. Він її кохає давно. З першого дня їхньої зустрічі. З першого свого подиху, коли народився. Бо у Младусі очі її матері – очі мавки Младухи.

Одного дня мати Любомира була при надії і щоб не народити вдома, взяла вузлик з нехитрими пожитками і пішла у ліс до струмка. Зазвичай жінки з їхнього селища народжували в полі, але мати любила дуже воду і схотіла бути в цей час біля струмка, бо до найближчої річки дуже далеко йти. Потім Світлозара розповідала чоловіку, що коли Любомир з’явився на світ, то вона почула, як в струмку радісно плеснула хвостом риба, десь почувся жіночий сміх, ніжний мов подих вітру і матір з дитиною огорнула веселка. Потім з’явилися дві незнайомі красуні. Одна підійшла близько і витягнувши в себе з волосся квітку і тримаючи її в руці протягнула її до дитини, свердлячи хлопчика уважним поглядом. Дитина не злякалася чужу тітку, а схопила квітку як найцінніший скарб і посміхнулася, заглянувши красуні в очі.. Тоді риси обличчя красуні розгладилися і вона теж посміхнулася і мовила:

– Ну що ж майбутній родичу, будемо знайомі. Я Младуха. – і красуня простягнула руку, маючи намір торкнутися дитини, але друга дівчина, яка весь час озиралася, раптом шарпнула ту, що назвалася Младухою, за плече і з острахом в голосі швидко заговорила:

– Пішли скоріше. Я чую Чугайстра. – І вона перша повернулася спиною до Світлозари. А спини у красуні власне і не було. Молода мама здогадалася що перед нею мавки.

«Що ж робити? Як врятуватися? Як врятувати дитину?» – гарячково думала Світлозара. Вона хотіла закричати, але не змогла. Тут Младуха осміхнулася на таке дійство і мовила:

– В мене зараз мало часу, мушу врятувати подругу. Мене Чугайстер не зачепить. Неждан випросив мене для себе. Але колись я тобі розповім, що сталося. Красуня повернулася і, Світлозра з жахом побачила що в тієї теж немає спини, хоча й очікувала на щось подібне. Перша мавка давно вже зникла в верболозах, а Младуха тільки намірилася йти. Квітка що була в дитини в руці вирвалася і злетіла над дитиною. Вона зависла в повітрі, наче приміряючись, куди б сісти. І раптом прожогом шугнула до дитячої шиї. Доторкнувшись до шкіри хлопчика, квітка наче випарувалася. Зате на шиї з лівого боку знайшовся магічний трилисник. Він горів вогнем, але поступово почав згасати. Коли знак трилиснику згас то його контури забарвилися червоним кольором і він став схожим на звичайну родимку незвичної форми. Світлозара пробурмотіла щось незрозуміле. Пригорнула до себе дитину, поцілувала в щічку і підняла до неба, просячи щастя і долі для сина. Вона назвала його Любомиром. Невдовзі після того вона повернулася додому. Мовчки віддала сина чоловіку, який не міг натішитися первістком, а сама лягла відвернувшись до стіни тимчасової хижки і думаючи над словами мавки Младухи про те, що Любомир майбутній родич мавки. Як таке могло бути? З усіх боків виходило, що мавки погублять її хлопчика, він буде принесений у жертву. Дійшовши такої думки, молода мати, невтішно заридала, чим перелякала чоловіка. Чоловік поклав дитину, яка міцно спала у ліжечко, зроблене його руками і запахощене духмяним сіном і підійшовши до Світлозари, обійняв її за плечі:

– Що сталося кохання моє? – спитав Диводар  дружину.

– Мавкаааа….. – ридала дружина.

– Яка мавка – сполошився Диводар.

– Младуха її звуть,здається. Ще вона згадувала якогось Неждана. – пригадала Світлозара. Чоловік, якого сльози дружини і згадка про мавку напружили тепер розслабився і посміхнувся:

– Не переймайся люба. Младуха то мавка києвського воєводи Неждана. Він її знайшов у лісі, врятував від смерті і взяв собі за дружину. У них ще й донечка маленька є.

– Фух, ти мене заспокоїв – трішки видихнула Світлозара. Але не сказала що ще сказала Младуха і які слова тепер засіли в жіночій голівці. Так як не сказала про родимку у вигляді трилисника на шиї малюка. А через деякий час трилисник зовсім зник. Він з’являвся тільки тоді, коли Любомир плакав. І тільки Світлозара бачила той трилисник, бо була в момент першої появи знаку в «мавчиній веселці», але цього юна жінка не знала і дуже боялася, що односельці побачивши знак зважать його за дурний і проженуть їхню сім’ю з селища.

Якось уночі, коли все трішки забулося, і Любомир вже підріс, до дверей хатини постукали. Світлозара була вдома сама чоловік ночував у полі, тож затихла наче миша і хотіла не відкривати, боячись що то якийсь лиходій. Але прокинувся Любомир. Відкрив оченята. Встав з ліжка і підійшов до дверей. Знак на його шиї світився, не як зазвичай, помаранчевим, а голубим. Хлопчик відсунув засув яким були зачинені двері і прокинувся.

– Мамо! Ти де, мамо? – злякався Любомир, побачивши темну постать на порозі. Але подув легенький вітерець, який наче обійняв хлопчика, підняв у повітря і заколисав. Потім переніс на ліжко й обережно поклав Любомира. Хлопчик до останнього боровся зі сном, але повіки налилися свинцем і оченята заплющилися. За хвилину Любомир солодко сопів. Все це відбулося за якихось дві хвилини. Світлозара тільки скочила з ліжка і намацала рукою довгий патичок, який залишив чоловік, якраз для такого випадку. Темна фігура, яка не подавала ознак життя до того, раптом засвітилася блакитним сяйвом, що аж дивитися стало боляче. Світло осяяло всю хатину. Світлозара примружилася. Фігура зайшла до хижки і світло згасло. Перед жінкою стояла та сама красуня з лісу, яку Світлозара бачила в день народження сина декілька років тому.

– Я прийшла розповісти все тобі. – мовила красуня. Жінки пробалакали майже до ранку.

Коли ж сонячне проміння торкнулося волосся Світлозари, то вона побачила, що лежить у своєму ліжку. Жінка вважала б нічний візит сном, якби не була дбайливо вкрита блакитною тканиною. Про цю розмову Світлозара не розповідала нікому, навіть чоловіку. Вона тверезо вирішила, що сину нічого не загрожує. І Младуха хоче щастя її дитині, раз назвала родичем.