РОЗДІЛ 15 "Хіба можу я"

МАР'ЯНА 

Після всього пережитого, здавалось, не віритиму у казку. Казка — це витвір уяви, подача бажаного за дійсність. І всі казки будуються за звичним принципом: події відбуваються тричі, принц рятує принцесу, добро перемагає зло.

І я в казці. Мій принц поруч, а на зміну страхам і небезпекам прийшло нове відчуття. Ні, правильно сказати — почуття. Дивне почуття, що клубочиться на серці, змушуючи його товкти з шаленою силою.
Горнусь до Андрія. Нехай чує, як реагує на нього найголовніший людський орган, нехай пояснить, яким чином я встигла пройнятись до нього теплом і довірою.

Золотов — єдина людина на світі, яка зробила щось для мене, яка прийняла зі всіма проблемами і більше — взялась їх вирішувати.

Зараз ми в літаку, за тисячі кілометрів від міста, яке нас звело і кинуло на нові випробовування. Чи мені страшно покидати країну та летіти туди, де навіть мова інша? Збрешу, якщо скажу — ні.

Боюсь.

Ким я там буду?

Як хто буду поруч із Золотовим?

Коханкою?

Коханою? Кохана звучить як зі світу фантастики. В Андрія є гроші, слава, жінки. Красунь безліч, а він любить дівчат. Дуже.

— Чого засумувала? — запитує, прибираючи з обличчя неслухняний локон. У простому жесті стільки турботи, що всередині душа розцвітає.

— Через годину ми приземлимось на Тенерифе. А мене мучить багато питань.

— Дурненька, — чоловік розвертається. Його теплі долоні обхоплюють щоки, вимагаючи дивитися прямісінько в очі, темні, глибокі, прекрасні. — Всі питання залишились в минулому. На острові ти нічим не займатимешся, крім купання в океані, гуляння босоніж по піску і … гратимеш на скрипці. До речі, одразу купимо, щоб відточувала навики. Уяви лише: величезна білосніжна вілла для нас двох, для тебе і мене. Я працюватиму у майстерні, а ти надихатимеш своєю музикою.

Я мрійливо прикриваю очі. Картинка чітка, ніби я вже в чудовому будинку поруч з бажаним чоловіком.

В Андрія не складно закохатись. У нього немає жодної поганої риси. Ідеал чоловіка, про якого мріє кожна жінка. І справа тут не в грошах. В Золотова щире добре серце, відкрита душа, він читається як розгорнута книга. Не обманює, не шукає в стосунках користі, не принижує, не вимагає.
Андрій дарує себе. До останнього клітинки.

— Можна я щось скажу? — запитую пошепки. У знак згоди отримую поцілунок в маківку. — Мені здається, що знаємо один одного вічність. Аж боюсь злякати щастя.

— Аналогічно, — відповідає Золотов, міцніше сковуючи в обіймах. — Поспи трохи. Я розбуджу.

Почуваюсь дитиною, оточеною турботою, щирою любов’ю і затишком. Очі самі стулюються, мозок генерує сни, у яких безмежно щаслива.

Так добре, мабуть, ніколи не було.

Поцілунками Андрій сповіщає про швидку посадку літака на летовищі Тенерифе. Господи, я готова все життя так прокидатись.

Я вперше десь, окрім рідного міста. Вперше полишила межі «комфортного родинного гнізда» і як перелітна птаха пурхнула в світ.

— Не хвилюйся, — підбадьорює. — Довірся мені, я про все подбаю.

Ствердно киваю головою, зазираючи в його темні очі з довірою, притаманною дитині. У цьому великому самотньому світі серед мільярдів людей він єдиний близький, єдиний поруч. Хіба можу не довіряти? Я ж не маю вибору.

Варто зійти з трапа, як гаряче, пропахле солоною вологою повітря заривається в груди, в серце, у кожну судину. Призахідне сонце сліпить, змушуючи примружитись і прикласти долоню до чола. Андрій завбачливо дістає з кишені піджака чорні окуляри. Схоже, хлопець не вперше відвідує чарівний острів. Андрій ловить таксі та говорить назву готелю.

— Часто буваєш на Тенерифе? — запитую в нього. За вікном машини пролітають вулички, рясно обставлені з двох сторін казковими світлими будиночками. Інтуїтивно відчуваю впевненість Золотова у кожному наступному кілометрі дороги, чого не скажеш про мене. Я починаю нервувати.

— Люблю його спокій. Коли хочу втекти від надокучливого оточення, беру курс на Тенерифе. У готелі, в який їдемо, зупиняють постійно. Та ми довго не затримаємось, бо Саша вже готує документи на купівлю вілли.

— Так швидко?

— Не люблю зволікань. Хочу все й відразу. І тебе хочу всю. Не дочекаюсь, поки дістанемось номера.
Величезна тінь страху проскакує на моєму обличчі. Андрій – привабливий, у порівняні зі мною дорослий, досвідчений чоловік, для якого секс — річ буденна, невід’ємна частина життя. Я ж не маю досвіду. І боюсь того досвіду до дрижаків.

Мимоволі стискаю долоню Золотова, що не проходить повз його увагу. Він пильно сканує мене, вбираючи найменші емоції.

— Чого затремтіла? — хмикає. — Ти повнолітня дівчинка, маєш право розпоряджатись собою. Чи я тобі не подобаюсь?

Його друга долоня лягає на мою щоку, великий палець веде невидиму лінію. Звабливо і невчасно. Я мимоволі прикриваю повіки, а тим часом настирливі чоловічі губи знаходять мої. Палкий поцілунок переривається багатозначним кахиканням водія. Відводжу очі в напрямку кількаповерхового готелю, зовнішній вигляд якого змушує серце затріпотіти від захвату.

Скільки ж коштують апартаменти? Прикро і боляче, що за свою допомогу Золотов вимагає розрахунок — негайний інтим.