РОЗДІЛ 3 "Запрошення"

Мар'яна

Мар’яно, ти несповна розуму. Божевільна дурепа, яка довірилась першому стрічному, рятуючись від монстрів у рідних стінах.

Дивлюсь на молодого, до біса вродливого і багатого незнайомця в цій клятій маленькій кабіні ліфта, та розумію, якою мізерного, нещасною блохою виглядаю в його очах.

А що залишалось робити? Якби забрали в лікарню, п’яні «батьки» знали б де шукати і відправили…

Відправили працювати в бордель за борги чергового маминого коханого.

Від однієї згадки про той біль, який завдав вітчим, коли відмовилась покірно вийти з дому та сісти в машину здорованів, душа скручується у вузол, а на щоки спадають непрохані сльози.

Низько, бридко, не по-людськи.

Продали, принизили, розмазали.

А мені всього вісімнадцять. Цього літа я закінчила школу і вступила в консерваторію, у яку так і не пішла, бо мама закрила двері квартири на замок і стерегла «борг» як Цербер свого Аїда.

Дно.

Соромно сказати і зізнатись.

Незнайомець продирає горло, приковуючи увагу мого промоклого солоною вологою погляду. Він неймовірно привабливий, ніби з картинки зійшов, ніби природа зумисне витратила на його зовнішність всі сили.

Високе чоло прикривають густі кучеряві пасма світлого волосся. Частина їх зібрана у тугий вузол, тому брови видаються по-особливому рівними і правильної форми. Ніс з невеличким горбиком, тонкий і немов ліплений. Губи теж тонкі, свідчать про вольовий характер, здатність приймати тверді, непохитні рішення. Губи обрамляє рідка, акуратна борода, мабуть, вчора підстрижена професіоналом. Цікаво, вона жорстка на дотик?

Весь ідеальний. Ідеальна атлетична фігура бігуна, високий зріст, ідеальний смак в одязі, парфумах, житті.

Такі бувають?

Хіба в кіно.

Груди обтягнуті тонкою блакитною сорочкою. Вона та темно-сірі класичні штани ідеально напрасовані.

Здається, мій рятівник і моя надія на захист, кудись поспішав? Поспішав до зустрічі зі мною.

У непростій ситуації, яка несподівано склалася між нами, мені слід перепросити і подякувати.

Хлопець відмирає першим:

— Як тебе звати?

— Мар’яна. Мар’яна Золотова, — шморгаю носом. Приховувати свої справжні ім’я та прізвище немає сенсу. Такому здобути інформація про людину — як пальці схрестити. Тим паче я добровільно-нахабно напросилась в гості.

— Що? — перепитує тоном, немов назвалась принцесою Діаною. Карі очі розширяються до неможливого. Робить крок, притискаючи мене лопатками до металевої стінки.

— Золотова Мар’яна Дмитрівна.

— Жартуєш? — його широка долоня опускається на плече, великий і вказівний пальці обхоплюють шию. Господи, що я такого сказала? Страшно.

— Ні, відпусти мені боляче.

Густі брови сповзають докупи, з-під вій вилітають смертності блискавки.

— Зараз ти зайдеш в квартиру і не вийдеш звідти, поки я не повернусь. Та перед тим…

На щастя, стулки ліфта розкриваються.

На жаль, мені нікуди тікати, а хлопець тисне мою перелякану душу до стіни. Добросовісно позичений ним піджак падає під ноги.

— Та спершу, — продовжує говорити біля самісінького обличчя. — Я гарненько тебе обшукаю.

— Що? Руки забери!

Штовхаю мажора долонями в грудну клітку. Наші сили не рівні. Спритний незнайомець вмить викручує мені руку за спину й втикає обличчям в холодну фарбовану стіну. А потім…

Бідне серце застигає між ребрами, а його пальці повзають по кишенях, обмацують мої домашні шорти, навіть чашечки бюстгальтера не минають. Останнє дуже принижує.

Липкий страх розтікається венами.

— Відпусти, будь ласка. Не треба.

Важко дихаючи та нарешті закінчивши принизливу процедуру, він робить кілька кроків назад.

Нерви здають, сльози рясними потоками стікають по опухлих щоках. Не витримавши нервово напруження, опускаюсь на підлогу та обхоплюю голову руками. Боже, як мені гидко! Чим я встигла нагрішити?

Хлопець підіймає з підлоги піджак, дістає ключі.

— Заходь, — наказує, прочиняючи навстіж двері. — Заходь, я спішу.

По стіні підіймаюсь на ватяні ноги, по стіні ковзаю в тепле житло, яке через сльози не бачу. Відчуваю тільки реакцію шкіри на зміну температури, і запах — свіжий, морський, ідентичний його парфумам. Він повсюди. Він вривається в легені, запечатується в пам’яті.

— Послухай, — додає м’якшим тоном. — Я дійсно не маю часу розбиратись, хто ти така і як опинилась під колесами моєї машини. Але я повернусь через три години. Протягом цього часу пропоную добре подумати над своїми діями і відповідями, котрі даватимеш на мої питання. Зрозуміло?

Синхронно хитаю головою. Я потрапила з вогню та й в полум’я. Чоловік зникає у сусідніх дверях та повертається в новому піджаку з аптечкою в руках.

— Оброби рани. І, до речі, не думай тікати. Ми на двадцять другому поверсі, а під дверима я поставлю охоронця.

— Я ж сказала. Нікуди йти. Шляхи в минуле закриті.

Щось схоже на співчуття знову проскакує в очах навпроти, проте обличчя не добирає м’якості.

Незворушна брила льоду.

— Скоро дізнаємось, — кидає на останок.

Коли за його спиною з шумом закриваються вхідні двері, я хапаю повітря відкритим ротом, ніби риба, викинута штормовою хвилею на берег. Паніка обхоплює душу залізними лещатами. Чим ти думала, коли просила багатія про допомогу? Ти знаєш хто він? Чим займається? Може маніяк, який безжалісно знущатиметься зі жертви? Шукати тебе, Мар’яно Золотова, ніхто не стане.

Глибокі вдихи допомагають трохи заспокоїтись та взяти себе в руки. Якщо не вітчим шукатиме, то його кляті кредитори вивертатимуть землю, щоб повернути борг. Краще вже спробувати налагодити контакт з «рятівником». І головне — мовчати про бандитів, яким мене продали.

Підбадьоривши себе, розтираю слизи по щоках і розтягую губи у подібності усмішки. Зможу. Він повірить мені.

Роззираюсь навкруги. Ще під будинком була вражена елітною новобудовою. Квартира нагадує … музей? Перший поверх поділений на зони: передпокій, вітальня, кухня, дві кімнати, у які не наважуюсь увійти, велика тераса з басейном та літнім садом. На другий поверх поки не підіймаюсь. Я так сильно зголодніла, що не зважаю на гарні манери і відкриваю холодильник.