Глава 4

Діана полегшено зітхає й знову береться за обід. Боже! А спогади нахлинули зі страшними передбаченнями. Якщо вона вже чотири дні без свідомості, то її втечу, швидше за все, вже виявили. І що там ця мати Моллі? Чому вона не втекла з нею? Адже могла ж піти разом з дівчиною і врятуватися. Хоча… її ж ім'я, напевно, знають викрадачі. І про її хвору доньку теж. Тож її б швидко знайшли. Матір божа! Хоча б вони їй нічого не зробили. Може вигадає, що Діана на неї напала? Й поки та була без свідомості, втекла? Можливо, ця версія полегшила її становище? Дідько! Варто було обговорити з нею це! Та вона так несподівано з'явилася з цією своєю пропозицією, що Ді не встигла оговтатися від сюрпризу. Не те, що вигадувати для викрадачки теорію її втечі.  

– Ці квіти. Хто їх прислав?

– Так батько дитини...

Діана перестає їсти й дивиться на жінку довгим поглядом, ніби прагнучи усвідомити те, що вона сказала.

– Який батько дитини?

– Ну той, який чатував біля вашої палати весь час.

– Коул? Він просто мій друг, але він не батько дитини.

Жінка прикрила рот рукою, зніяковіло почервонівши.

– Боже, вибачте, Діано! Я зробила неправильні висновки.

– Все нормально. Батько теж думав, що я вагітна від Коула, тож все добре.

– Ви доїдайте, Діано! Хочу бачити порожню тарілку.

Діана щиро посміхається, смакуючи гарячим супом.

– У вас є телефон?

Медсестра повільно блідне, але киває.

– Я можу з нього зателефонувати?

Та кривиться і мотає головою.

– Вибачте, але вам це доведеться обговорювати з батьком. Всі контакти з зовнішнім світом – це тільки з його дозволу.

– Я просто хочу зателефонувати подругам в коледж.

– Розумію, але нічим допомогти не можу. Вибачте, люба!

Дівчина важко зітхає. Її сумку разом з телефоном вона забула в актовому залі коледжу, коли вибігла за Аланом під час перегляду фільму. Чи знайшли її? Чи хтось забрав?

– Гаразд, я поговорю з батьком.

– Дякую, Діано, за розуміння! Я просто не хочу втратити роботу.

Діана підіймає на неї очі та відсуває тарілку вбік.

– Я наїлася досхочу! Спасибі, місіс Селдер!

Жінка прибирає столик і викочує його з палати. Їй потрібна розмова з батьком. Вона хоче все знати. Вона готова все знати. І їй це треба, щоб рухатися далі. Вона відкидає один кінець ковдри та обережно спускає ноги з ліжка. Голова трохи паморочиться, і Діана відчуває, що дуже хоче до туалету. Декілька секунд дівчина збирається з силами й прямує в бік туалету. У палату входить місіс Селдер.

– Міс Маккензі, ви що робите? Негайно повертайтеся в ліжко! Вам ще не можна...

Але Діана витягує руку вперед і змушує жінку замовкнути.

– Я хочу до туалету!

– Я можу допомогти вам сходити в туалет у ліжку.

– Ще чого, – кидає дівчина і впевнено крокує в бік туалету.

– Міс Маккензі... Діано, якщо ви втратите свідомість, мені будуть непереливки...

– Нічого зі мною не станеться, – каже Діана і прикриває двері.

Коли виходить, то помічає, що Лоїс переминається з ноги на ногу біля дверей туалету.

– Давайте, я допоможу вам дійти до ліжка.

Вона підхоплює Діану під руки та допомагає їй.

– У вас же катетер. Ви могли й не вставати. Вам потрібно берегти сили, а не розтрачувати їх даремно. Ваш батько дуже розлютиться, якщо довідається про те, що ви підводилися з ліжка.

– Ну, звідки він довідається? Його ж тут немає, правда?

Жінка голосно зітхає і поправляє її ковдру.

– Ви дуже вперта, Діано!

А що їй залишається робити? Хто знає, як воно бути зразковою донечкою сенатора? Як весь час грати роль щасливої дівчинки? Як боятися засмутити татка – єдину людину, яка залишилася в живих? І що вона отримала натомість? Невдоволення? Розчарування? Осуд? Вимогу позбутися дитини? Та до біса все це! Вона не дозволить більше маніпулювати її свідомістю. Так! Вона вагітна! І що? Хіба вона одна у світі, хто у двадцять років виявляється вагітною? А папараці? Та плювати їй на думки інших! Вона знала, що вони, напевно, змішають її ім'я з брудом. Та зараз їй було все одно! Викрадачка дала їй останній шанс на життя і вона не змарнує його!   

Дівчина підіймає очі на медсестру, яка спостерігає за зміною міміки на обличчі дівчини.

– Я хотіла ще і до батька піти, але зрозуміла, що я дуже слабка!

Місіс Селдер блідне.

– Ну, це був би смертельний номер для моєї кар'єри.

– Тоді, покличте тата до мене, будь ласка, – шепоче Діана, – або дайте мені телефон, щоб я йому зателефонувати.

Медсестра знову зітхає і кидає:

– Я повідомлю йому про те, що ви б хотіли з ним дещо обговорити.

Вона поспішно виходить. У палаті тиша і спокій. Незабаром в кімнату входить батько і незнайомий чоловік.

– Це детектив Суарек, доню. Він хоче з тобою поговорити, – вимовляє батько і сідає біля неї на ліжко. – Якщо погано себе почуваєш, можемо відкласти розмову на пізніше. Правда, детективе?

Той погоджується. У детектива добрі сірі очі та щира посмішка, яка викликає довіру. Або це татко вишколив його так, що той тримається, ніби добрий поліціянт у фільмах.

– Поговорімо. Добрий день, детективе!

– Добрий, міс Маккензі! – у чоловіка приємний баритон.

– Якщо стане погано, доню, або не захочеш відповідати на запитання – можемо все припинити відразу ж! Адже так, детективе? – запитує батько, повернувши до чоловіка зацікавлене обличчя.