Глава 30

Охоронець підіймає голову і дивиться спочатку на неї, а потім за вказаним нею напрямком. З будинку вибігають ще двоє людей і кидаються до кущів. Діана спостерігає, як звідти вискакує чоловік та кидається до паркану. Він намагається перелізти через огорожу, коли його хапають і скручують руки, відібравши фотоапарат.

Діана поспішно заходить до кімнати, оскільки звідти лунає рингтон телефона.

–  Привіт, сонце! Як ти сьогодні?

–  Все відмінно, любий! А ти як?

–  А я на пробіжці. Не хотів будити тебе занадто рано.

–  Я вже давно не сплю, коханий!

–  Справді? Щось трапилося?

–  Ні. Все нормально. Як ти спав без мене?

–  Огидно. Спати в ліжку без тебе ще жахливішими, ніж спати в готелі.

–  Скоро я вже приїду, милий!

–  Я міцно притисну тебе до себе і не відпущу вже нікуди.

Діана щиро посміхається.

–  Ти хоч щось їв?

–  Жартуєш? У батьків вчора було свято, тож їжі в холодильнику вистачить на цілу армію. З голоду не помру, кохана! До речі, у Джил новий хлопець!

–  Невже?

–  Угу! І вона на ці вихідні їде додому. Кликала і нас з собою, але я сказав, що невідомо чи ти повернешся до вихідних.

–  Вона летить до нього?

–  Не знаю! Напевне!

–  Ти цього не знаєш? На тебе це не схоже! Де мій Алан? І що ти зробив з моїм коханим?

У слухавці чується гучний регіт.

–  У нас була розмова про їхні стосунки, але я не вдавався у подробиці.

–  Ти дав їй вказівки? Наставив на шлях істинний?

–  Припини знущатися! Ну, не такий я вже й тиран!

–  Ага, особливо, якщо втовкмачиш собі в голову, що хтось хоче залізти в чиїсь трусики...

–  Кохана, я ревную лише тебе. Тому що вважаю, що те, що належить мені, не має право чіпати ні одна жива душа.

–  О, а ось і повернувся, мій коханий власник! Вітаю!

–  Я кохаю тебе дуже-дуже!

–  Я кохаю тебе більше!

–  Чорта з два! Мого кохання вистачить на цілий світ!

–  А мого –  на всю планету.

–  А ще, я шалено тебе хочу! Так сильно, що аж боляче!

–  Я теж дуже скучила за твоїми дотиками й пестощами. Чекаю, коли вже зустрінуся з тобою!

А двері до кімнати відкриваються і в них заглядає Тіффані.

–  Діано, спускайся снідати та їдьмо до лікарні.

–  Це хто там?

–  Тіффані –  дружина батька!

–  Що вона від тебе хоче?

–  Кличе снідати й у лікарню.

–  Яка розумниця! Я буду спокійний, що ти їстимеш хоч щось.

–  Вона встигла вчасно і врятувала тата. Тому я переглянула свої погляди стосовно неї.

–  От і добре. Я радий, що у вас з'явилася можливість помириться. Нехай навіть при таких неприємних обставинах. Але впевнений, що коли батько сьогодні побачить вас разом, він підбадьориться і швидше піде на поправку.

–  Будемо сподіватися, - прошепотіла вона, відчуваючи, як голос затремтів. Хоча б не розплакатися в слухавку. Якби від їх з Тіффані примирення залежало повернення свідомості до батька – вона б давно вже стала з Тіфф найкращою подругою. – Гаразд, коханий, я буду йти в душ і одягатися! Батькам привіт!

–  Передам!

Діана приймає душ, одягається і спускається до їдальні. Снідає вона без апетиту, оскільки хоче швидше поїхати до батька в лікарню. За столом сидять Тіффані та Говард Сміт. Сміт п'є лише каву, щоб обмірковуючи.

–  З лікарні не телефонували? – порушила Діана тишу за столом.

–  Все без змін! –  кинула Тіффані.

–  Боже!

–  Міс Маккензі, ми плануємо збирати прес-конференцію для журналістів. Потрібно дати пояснення в засобах масової інформації, оскільки ті з учорашнього дня атакують ваш будинок, лікарню та сенат. Ми подумали, що вам краще поки не бути на цій прес-конференції, – говорить Говард Сміт.

–  Чому?

–  Ті, хто це зробили, ще на свободі. Їм не обов'язково знати, що ви повернулися, щоб не наражати ваше життя на небезпеку. Не вистачало ще, щоб вони завдали болю вам.

–  Я на днях хочу поїхати до коледжу...

–  Чудово. І було б дуже добре, якби ви цей час перечекали там.

–  Я не кину батька, –  сердито блиснувши очима, шипить вона.

–  Ніхто не просить вас кидати батька, –  спокійно вимовляє він, –  але ви зараз єдиний важіль впливу на нього. І якщо вони захочуть, їм важко буде перешкодити. А я не можу цього допустити, розумієте?

–  Я не кину тата, –  шепоче вона, –  він єдиний, хто залишився у мене в живих! Я готова заради нього на все, тільки б він видряпався!

–  Ось і залишіться поки там, а місіс Маккензі буде інформувати вас про стан здоров'я батька.

–  Ні, –  вперто кидає Діана, –  я буду з татом!

Вона демонстративно встає і йде до дверей. Говард Сміт важко зітхає і слідує за нею.

–  До вас приставлять три охоронці, які будуть відповідати головою за вашу безпеку...

–  Де?