Глава 12

Алан, здавалося, втратив здатність розмовляти. Він завмер у дверях, ніби закам’янів, й дивився на дівчину якимось дивним поглядом.

– Поїхали додому, – пробурмотіла Діана. Не вистачало ще, щоб він влаштував сварку при подругах.

Вони попрощалися і вийшли з гуртожитку. Вона чекала, що зараз він закотить істерику, а він лише запитав:

– Не хотіла б навчитися водити машину?

– Я вмію трохи, – сказала дівчина, – та на права не здала, провалила паперовий тест. Не розумію, навіщо мені це?

– Може майбутній чоловік захоче купити тобі авто, а ти навіть водити не вмієш! – кинув він. –  Вчися, поки я живий…

Від таких слів у Діани відкрився рот від здивування. Як розуміти ці слова? Він хоче позбутися її чи завдати болю? Він не планує з нею своє майбутнє, навіть не розглядає такий варіант. Як боляче! У дівчини пропав настрій. А він жбурнув їй ключі та додав:

– Сідай за кермо!

Діана не встигла впіймати ключі й вони дзвінко гепнулися об землю. Присівши за ключами, дівчина ледве стримувалася, щоб не розревітися. Навряд чи вона зараз зможе сісти за кермо. Та Алан вже розмістився на пасажирському сидінні. Діана відкрила дверцята і сіла на місце водія. Руки тремтять, і вона насилу з третього разу вставила ключ у замок запалювання.

– Не розумію, ти боїшся чи що? – запитав він. – Розслабся, мала! Я ж поруч!

Нарешті машина завелась і, смикнувшись кілька разів, рушила з місця.

– Гей, лагідніше, сонце! – попередив він.

Діана натиснула на газ, і вони помчали зі швидкістю вітру.

– Ти що вирішила нас угробити? – засичав він. – Зменшуй швидкість, негайно. Ти розіб'єш мою машину!

Дівчина зменшила швидкість і припаркувалася біля узбіччя. Вийшла з машини й стала перед капотом, кинувши на Стенуїка вбивчий погляд.

– Якщо ти такий досвідчений водій, сам сідай за кермо, – склала руки на грудях і надула губи Діана.

– Мала, все добре, – кинув Алан. – Ти чудово впоралася, сідай і поїхали далі.

– Нікуди я не поїду, – завередувала вона, – я більше не сяду за кермо твоєї машини.

– Тут заборонена стоянка, – фиркнув він. – Сідай і поїхали.

– Ні!

Він пересів на водійське сидіння.

– Поїхали вже, боягузко!

Далі вони їхали мовчки, кожен думаючи про своє. Діана навіть відчула образу через те, що він, ні слова не сказав про Коула. Може він не розчув? А може охолов до неї? Може радий позбутися від неї? Боже! Вона збожеволіє. Якщо це не кохання, то що?

– Заїдьмо до супермаркету і купимо щось на вечерю, – запропонував він.

Діана кивнула, не дивлячись на юнака.

– Приготуймо що-небудь разом, – запропонував він знову.

У Діани очі округлилися від здивування. Він бажає разом приготувати вечерю? Настрій потроху почав з'являтися.

– Що будемо готувати? – запитала вона, повернувшись до нього обличчям.

– Вибирай ти, я в житті, навіть, кухонний ніж в руках не тримав, – пробурмотів він. – Тож сьогодні буде мій дебют!

Діана посміхнулася і рушила до відділу овочів, коли вони зайшли до супермаркета.

– Які люди! – почувся за спиною жіночий голос. Повернувшись, вони побачили Джил і Аманду.

– Стенуїк, ти з кошиком овочів, це – щось! – захихотіла Монтгомері. – Дай, хоч сфотографую…

– Ви разом вибираєте продукти? – запитала Джил. – Що це буде?

Вона зацікавлено зазирнула до кошика.

– Ого! Ви що готувати вечерю зібралися?

– А чому ти вирішила, що ми не повинні вечеряти? – запитав і Алан.

– Ну зазвичай, ти водиш дівчат до кафешок, а не змушуєш готувати, – фиркнула сестра.

– Зазвичай, я і сам харчуюся в кафе і ресторанах, але від учора вечеряю вдома, – кинув Алан. 

У нього задзижчав телефон.

– Вибачте, дівчата, але мені треба відповісти, – він приклав трубку до вуха, – впораєшся тут без мене? Я чекаю тебе на касі.

Діана провела його поглядом і повернулася до дівчат. У них від подиву щелепи відвисли.

– Ти готуєш йому вечері? – запитала Джил.

– Ми живемо разом, – відповіла Ді задоволено, оскільки у співрозмовниць очі стали, як чотири велетенських озера.

– Що? – аж заверещала Аманда. – Ти та Стенуїк живете разом? Може, спите разом?

– Ну, якщо спільне проживання в одній кімнаті, сніданок, обід і вечерю за одним кухонним столом, покупка продуктів разом називається спати разом, тоді ми разом просто спимо, – підсумувала Діана.

– Твої речі у дівчат в гуртожитку? – ніяк не заспокоювалася Аманда.

– Ні, мої речі в кімнаті Алана, – кинула Діана.

– Він перевіз твої речі до себе? – аж сплеснула в долоні Джил. – Ось це номер! Ось це братик уткнув!

– Вас це дивує? – запитала Діана. – Мене теж! Це було повністю його рішення. Він привіз і залишив мене у своїй кімнаті, навіть за моїми речами їздив сам.

Ді бачила, що дівчата не можуть повірити в те, що вона розповідає. Та сам факт того, що вони оглядають її здивованим поглядом – приносив задоволення.

– Ось це так! – кинула Аманда. – Чет буде шокований...