Йдучи коридором, Діана почала помічати, що з неї не зводять очей студенти коледжу. Кому б не сподобалася така увага? Єдине, чого вона боялася – наткнутися на Стенуїка, якого обдурила і втекла.Тож дівчина швидко прослизнула в лабораторію й вдягла білий халат. Згодом до неї приєдналася і Джил.
– Ти куди вчора поділася? – запитала дівчина. – Алан вчора набрався до чортиків, чекаючи на тебе біля барної стійки.
– Поїхала додому, – відповіла Діана, – Коул дуже сердився, не хотіла його провокувати.
– Твій Коул навчається у нашому коледжі?
– Ні, в іншому місті...
В цей час двері в авдиторію відчинилися, і хлопець з величезним оберемком білих троянд пройшов у приміщення. Всі студенти втупилися на хлопця, а він, не соромлячись, підійшов до Діани та поклав на стіл величезний букет троянд.
– Це тобі!
За спиною почувся здивований гул голосів, а Діана на хвилину втратила дар мови. Але тут по внутрішньому радіо почувся мелодійний голос.
– Моя незрівнянна Діана Маккензі, я хочу матчу-реваншу! Я готовий щодня обсипати тебе трояндами, лише б ти погодилася. Готовий зіграти в будь-який час і в будь-якому місці! Запиши мій номер телефону…
Озирнувшись, Діана помітила, що дівчата взялися записувати його номер прямісінько в зошитах для лабораторних робіт. Вона перевела погляд на Джил, а та лише мило посміхалася.
– Ого, Ді, ти його зачепила, – прошепотіла Джил. – Мені шкода твого Коула! Щиро шкода!
– Ти це про що? – тихо запитала Діана, не знаючи, куди подіти оберемок троянд, скільки в цей час до лабораторії увійшов містер Томсон.
– Якщо мій брат надумав когось домогтися, то ніякої Коул його не зупинить, – прошипіла Джил, помітивши, що містер Томсон йде в їхній бік. – А ти явно його зачепила...
– Маккензі, це що таке? – загарчав викладач. – Це лабораторія, а не будинок побачень...
– Я зараз все винесу, містере Томсон...
І схопивши оберемок троянд, вона прожогом вилетіла з авдиторії. Тільки коли за нею зачинилися двері лабораторії, дівчина зітхнула з полегшенням. «Бісів Стенуїк! Що витворяє!»
В кінці коридору вона побачила містера Степелтона. Він посміхався і, підійшовши ближче, пожартував:
– У вас, міс Маккензі з'явився шанувальник?
– Ні, це вам, містере Степелтон, – Діана протягнула йому букет троянд. – Спасибі за те, що допомагаєте Тесс.
Він здивовано підняв брови, але квіти взяв. Діана швидко крутнулася на місці і зникла за дверима лабораторії. Джил мовчки, спостерігала за дівчиною.
– Він тобі подобається? – запитала вона.
– Хто?
– Алан, – Джил почала прибирати всі препарати зі столу, – тому що ти йому, явно дуже.
– Джил, ти можеш, звичайно, ображатися на мене. І не дивно, адже він же – твій брат, – мовила Діана, – але такий тип чоловіків мені не подобається.
– Який тип чоловіків? – просто запитала сестра Стенуїка. – Що ти хочеш цим сказати?
– Він дуже напористий, вимогливий, сексуальний, – перерахувала Діана, – мій тип чоловіків – спокійний, врівноважений, добрий джентльмен, а твоєму братові далеко до цього.
Джил посміхнулася.
– Він точно не джентльмен, – зашепотіла вона, – але він дуже хороша людина. Люди, які знають його ближче, це помічають.
– Хто, наприклад? – з цікавістю запитала Діана. – Всі хто його знає, вибач, але шарахаються від нього, як від чуми.
– Дженніфер Стіл, – просто сказала Джил. – Вона вже третій рік сохне по ньому, а він навіть не дивиться в її бік. Ну, вони сплять, звичайно, іноді, але для брата це скоріше спортивний інтерес, ніж любовний. Думаєш, якби він був таким поганим, вона б бігала за ним?
– Він гарний, – погодилася Діана. – З'явитися в супроводі такого хлопця дуже круто.
Вони вийшли з лабораторії й рушили коридором коледжу.
– Значить ти вважаєш його красивим? – запитала Джил. – А почуття вони прийдуть пізніше.
– Які почуття, Джил? Ти чуєш себе? Я не хочу ніяких відносин з ним! – Діана помітила в кінці коридору Аманду Монтгомері та Дженніфер Стіл.
– Я дуже хочу, щоб ти його змінила, щоб розкрила в ньому те, що бачу я, – зашепотіла Джил, – а я, якщо треба, завжди допоможу...
– Джил, люба, ти чула це зізнання Алана по радіо? – до них підійшли Аманда Монтгомері та Дженніфер Стіл. – Він що, ще не відійшов після вчорашньої пиятики?
– Я не знаю, дівчата, це питайте у нього, – Джил повела дівчат якомога далі від Діани.
А до неї підлетіли її подруги.
– Він на тебе запав, – усміхнулася Сем, – навіть, заговорив зі мною сьогодні.
– Що хотів? – запитала Тесс.
– Запитував чи зі мною живе в одній кімнаті Діана, – Сем посміхнулася. – Просив, навіть, твій номер телефону.
– Сподіваюся, ти послала його куди треба? – фиркнула Ді.
– Ні, я дала йому твій номер, – посміхнулася Сем.
– Ти що з глузду з'їхала? – закричала Діана так, що студенти навколо почали озиратися на них. – Та ви що, всі розуму позбулися?
– Заспокойся, Ді, – засичала Тесс. – Це для фільму...
Діана закрила обличчя руками, важко зітхнувши. І до кінця занять намагалася обходити Алана Стенуїка десятою дорогою.
Після занять вона стояла біля машини Кет і крутила в руках телефон, коли хтось схопив її за лікоть і розвернув до себе обличчям. На неї дивилися золотисті очі Алана Стенуїка.
#686 в Сучасна проза
#3729 в Любовні романи
#1754 в Сучасний любовний роман
кохання, жіноча дружба, популярний хлопець та звичайна дівчина
Відредаговано: 01.02.2020