Глава 2

Клуб «R3» був незвично громіздким і тонув у напівтемряві. Тут були більярдні столи та доріжки для боулінгу.

Багато молодих людей вже грали, коли Діана переступила поріг закритого закладу. Їй на зустріч поспішала усміхнена Джил.

– О-ва, ти сьогодні начебто когось намірилася спокусити, – кинула Джил. – Виглядаєш приголомшливою, люба!

Біля одного зі столів піднялася метушня, і розмова пішла на підвищених тонах. Дівчата повернули голови туди, звідки йшла словесна перепалка.

– Ти її програв, – почулося звідтіля.

– Нічого Стенуїк з нею не зробить…

– О, Господи, знову, – Джил зблідла і кинулася до більярдного столу, за яким грав її брат.

– Чете, припини це негайно, – зло засичала Джил. – Зупини його!

– Не городи дурниць, крихітко! Дівчисько саме по ньому слинки пускає, тож їй це буде за щастя.

– Господи, ви вже п'яні, – кинула Джил. – Алане, припиніть це негайно. Брайане, твоя сестра не повинна розплачуватися за твій програш.

– Відвали, мати Тереза, – кинув і Алан. – Ми в змозі самі розібратися!

Він потішався, зібравши навколо столу натовп прихильників та гарненьких першокурсниць.

– Всі вільні, всім величезне спасибі! – кинув він. – Далі я сам!

Діана перевела погляд на дівчину, яку почало трясти, ніби вона стояла під прицілом. «Господи, та він гад ще той. Ким він себе уявив?»

Натовп загудів, а Брайан розгублено озирався, ніби шукаючи підтримки. Та всі мовчали й жоден не вступився за дівчину. Джил стояла бліда, як смерть, а у сестри Брайана на очах з'явилися сльози.

– Я хочу відіграти сестру! – пробелькотів Сімпсон розгублено.  

– Жартуєш? Ти вже програв її одного разу. Що зміниться зараз? Ти за хвилину опанував суперсилу? – розреготався Чет Моррісон. – Вважаєш себе суперменом?

– Я міг би… зіграти в парі з кимось…

– Без проблем! – кинув Алан, натираючи кий крейдою. – Якщо знайдеш напарника, який переможе нас з Четом в чесній боротьбі, ніхто твою сестру чіпати не стане!

Брайан озирнувся на хлопців з команди баскетболістів, та вони лише понахиляли голови, або почали обіймати когось з красунь, вдаючи, що заклопотані своїми коханими. Діана бачила, як потішається Чет Моррісон. Він вже відкрито реготав та відпускав непристойні жарти.

– Я зіграю з тобою в парі! – голосно промовила Діана, ледве впізнавши свій голос.

– Що? – в один голос запитали Моррісон та Стенуїк, оглянувши натовп здивованим поглядом.  

– Я хочу допомогти відіграти дівчину! – подала вона голос знову.  

Двоє баскетболістів на хвилину втратили дар мови. Вони закам’яніли на місці, розглядаючи дівчисько в голубій сукні якимось прискіпливим поглядом. 

– Ей, Ді, припини негайно, – схопила її за руку Джил. – Йдемо краще звідси!

Кілька секунд Алан Стенуїк дивився їй в очі. І Діана відчула, як навколо горла стискається залізна рука. Але відступати було нікуди, вона таки привернула його увагу.

– Нікуди я не піду, – вирвала руку Діана. – Я допоможу Брайану, оскільки наші баскетболісти тільки на словах герої, а коли справа доходить до захисту чиєїсь честі, то вони ховаються за спідниці дівчат. Чи ви злякалися грати з дівчиною? Слабо?

Ці слова подіяли на обох молодиків, як на бика червона ганчірка. Вони перезирнулися й підморгнули один одному. Схоже, до них повернулася впевненість у власній значущості.
Моррісон заправив сорочку в штани й зробив це у неї на очах, ні на хвилину не зніяковівши. Придурок!

– Гаразд! Зіграємо, мала, – Алан почав розставляти кулі на столі. – Значить, ти хочеш відіграти Кортні?

Натовп навколо столу збільшився. В очах кожного світилася зацікавленість.

– А що ми отримаємо у випадки виграшу? – запитав він, підморгнувши.

Діана лише знизала плечима.

– Ви виграєте, вам і вибирати.

– Тоді ти приєднаєшся до неї на цьому столі, – фиркнув Стенуїк.

Діана відчула, як підігнулися коліна. «Порочний кретин, збоченець».

– Алане, негайно припини, – це знову Джил. – Вона – мій друг!

– Ніби він мало з твоїми подружками розважався? – зареготав Моррісон. – Сходи випий водички, красунечко, поки ми придумуватимемо, як розважимося з дівчатками.

Діана облизала вуста, які пересохли. Її почало трясти, як від холоду, і на хвилину здалося, що не вистачає повітря.

– А ви не боїтеся програти? – запитала вона перше, що спало на думку.

– Такій маленькій і недосвідченій дівчинці? Навряд чи!

Та по очах було видно, що виклик він прийняв. Діана розуміла, що їй потрібно було зачепити його так, щоб викликати інтерес до своєї персони. І їй вдалося привернути його увагу. Тільки б не програти!

– Тоді ми в грі!

Моррісон, який спостерігав за всім цим, потер руки та озирнувся на глядачів.

– Гра року починається! Прошу всіх за стіл! – кинув він доволі голосно. – Робіть ставки, панове! 

– Дякую! – сказав Сімпсон тихо. – Я – Брайан!

– Я – Діана!

– Дуже приємно, напарнику! Надерімо їм дупи!

Алан розставляв кулі на столі, коли Діана сперлася долонями на стіл і елегантно повела плечима.

– На що граємо, хлопчики?

Очі Стенуїка округлилися, а рот відкрився сам собою. Моррісон і Сімпсон перезирнулися.

– На що пропонуєте зіграти, міледі? – поцікавився Моррісон.