Розділ 104

Він підвівся з-за столу, не випускаючи моєї долоні, й легко потягнув мене за собою на середину залу — просто під сяйво штучних галактик.

— Ходімо потанцюємо?

Повільна музика розлилася простором так тихо й непомітно, ніби виникала із самого зоряного пилу під куполом.

Андрій притягнув мене до себе. Наша відстань розтанула в одну мить — його велика долоня впевнено й м'яко лягла мені на талію, притискаючи ближче, а іншою він переплів свої пальці з моїми. Я поклала вільну руку йому на плече, відчуваючи під пальцями цупку тканину піджака й гарячі м'язи.

Ми рушили в повільному, плавному такті. Увесь світ довкола — з аварією, хамством на дорозі, тривожними думками про годинник і привидами минулого — просто перестав існувати. Залишилися тільки ми двоє посеред цього рукотворного космосу.

— Ти така тендітна, Злато... — прошепотів він, і його подих обпік моє вухо.

Його долоня на моїй талії сковзнула трохи нижче, впевнено тримаючи й заземлюючи, а потім повільно піднялася вздовж хребта, зупинившись між лопатками. Кожен його доторк був просякнутий такою глибокою ніжністю, від якої в мене перехоплювало подих. Чоловік, який міг одним поглядом зупинити будь-який хаос, зараз тримав мене так обережно, наче я була зроблена з найкрихкішого кришталю.

Я уткнулася носом у його шию, глибоко вдихаючи знайомий запах дорогого парфуму, змішаний із теплом його шкіри. Усі м'язи в тілі нарешті остаточно розслабилися. Мене більше не нудило, голова не боліла — поруч із ним поверталося відчуття непорушної безпеки.

Андрій трохи відсторонився, щоб глянути мені в очі. Його погляд був темним, сповненим почуттів. Він повільно провів великим пальцем по моїй нижній губі, змушуючи її злегка затремтіти, а потім нахилився й торкнувся моїх вуст.

Це був не квапливий, а неймовірно повільний поцілунок. Він розкривав мої губи м'яко, впиваючись у них із тугою й піклуванням. Я відчула, як його гарячі долоні обхопили моє обличчя, фіксуючи, не даючи відсторонитися ані на міліметр. Я подалася назустріч, запустивши пальці в його густе, темне волосся на потилиці.

Він цілував мене так, ніби просив вибачення за весь цей важкий день,за тривоги й за темне минуле, яке ненароком торкнулося нас. Поцілунок ставав глибшим, ніжнішим, переростаючи в гарячий, пристрасний шепіт між подихами.

— Мій маленький стійкий бійчик... — прошепотів він прямо мені в губи, торкаючись чолом мого чола. — Як же я хочу захистити тебе від усього на світі.

Я заплющила очі, відчуваючи, як його губи обережно торкаються моєї повіки, потім вилиці, кутика вуст і пекучою лінією опускаються до пульсуючої жили на шиї. По тілу пробігла гаряча хвиля.

— Ти вже захищаєш, Андрію... — тиха відповідь вирвалася разом із зітханням. — Ти вже робиш це щодня.

Ми продовжували кружляти під мільйонами зірок, розчиняючись в обіймах, доторках і поцілунках, які повертали мені сили й залишали в душі лише безмежну ніжність.

Андрій знову дістав із кишені той самий непримітний пульт і легенько торкнувся екрана.

Плавний рух галактик над нашими головами поволі сповільнився. На секунду все довкола завмерло в глибокій, урочистій тиші, а вже наступної миті купол вибухнув тисячами світлових спалахів.

Почався зорепад. Це була не просто проєкція — це була справжня, нереальна злива метеорів. Тонкі, сяючі нитки світла стрімко летіли донизу, розсипаючись на мільярди золотих і срібних іскор просто над нашими головами. Світло зоряного дощу м'яко переливалося на нашій шкірі, перетворюючи зал на справжню казку.

Я затамувала подих, дивлячись угору з дитячим захватом. І саме в цю мить Андрій відступив на пів кроку.

З бічних дверей тихо вийшов офіціант, залишивши на невеликому столику поруч величезний оберемок троянд. Вони були дивовижними — глибокого, майже вугільно-бордового відтінку, з оксамитовими пелюстками, на яких мікроскопічними діамантами миготіли краплі роси. Від них линув густий, вишуканий аромат, від якого в голові знову солодко запаморочилося.

Андрій узяв букет, вручив його мені, а потім... повільно опустився на одне коліно.

Моє серце пропустило удар і застрягло десь у горлі.

Він дістав із внутрішньої кишені піджака коробочку з темного оксамиту. Клацання кришки лунко відбилося від скляного купола. Усередині, у сяйві штучного зорепаду, заіскриоась каблучка з білого золота, прикрашене прозорим діамантом.

— Злато... — його голос пролунав глухо, але впевнено що моє тіло вкрилося мурашками. — Ти з'явилася в моєму житті й перевернула його. Ти стала моїм світлом, і моїм спокоєм. Я не хочу уявляти своє майбутнє без тебе. Стань моєю дружиною.

Я стояла з важким, запашним оберемком троянд у руках і дивилася на нього згори.

Всередині мене вибухнув справжній хаос почуттів. На секунду прокинулася гірка, дика внутрішня іронія.

Боже мій, який божевільний день... Вранці мене нудило від жирного круасана, потім я ледь не непритомніла від астрального виснаження, встрягла в аварію, зібрала на капоті квадробера з відірваним рудим хвостом, а в моїй сумці досі прихований пекучо-червоний костюм для танцю живота й мереживна білизна... І ось зараз я стою під приватним зорепадом, а чоловік, від одного погляду якого тремтить усе місто, стоїть переді мною на колінах.

Я кохаю цього чоловіка. Боже, як же я його кохаю! До дрижаків у пальцях, до нестачі повітря в легенях, до останньої клітини свого тіла. Він неймовірний. Справжній. Монументальний. Турботливий.

Але тієї ж миті глибоко в душі піднялася болісна, холодна хвиля.

Він не знає всієї правди про мене. Він не знає про мої астральні блукання, про темний магічний слід його колишньої, про те, що саме я розривала отруйні чари на його годиннику, випалюючи власний шлунок і нерви до нудоти. Я не сказала йому. І зараз, дивлячись у його чесні, закохані й абсолютно відкриті очі, я з жахом розуміла: я не можу. Я просто не здатна зруйнувати цей момент своєю дикою, небезпечною правдою.