Розділ 101

Різкий, жорсткий удар ззаду струсонув усю машину. Мене брутально рвонуло вперед — тугий ремінь безпеки боляче врізався в плече й груди, надійно прикувавши до крісла й не давши вдаритися об кермо. Подушки безпеки чомусь не спрацювали — мабуть, удар припав саме ззаду. Машину кинуло вперед, і я врізалася переднім бампером у авто попереду.

Десь позаду безперервно, істерично надривався чийсь автомобільний сигнал, від якого мій і без того бідний мозок просто розривало на шматки. У вухах дзвеніло, шлунок знову підступив до горла, а на скронях виступив холодний піт.

Я судомно вхопилася за кермо й підняла очі. Світ на секунду завмер. На мить мені здалося, що я або остаточно з'їхала з глузду від астральних наслідків, або просто померла й потрапила в якусь дивну трагікомедію.

Прямо перед моїми очима, розкинувшись на лобовому склі й вигнувшись на капоті... тріпотів пухнастий, рудий хвіст.

Я завмерла з відкритим ротом, кліпаючи очима крізь лобове скло.

Мда...

Оце так з'їздила за костюмом для східних танців. Оце так привітала Андрія з днем народження…

Навколо миттєво збігся натовп. Вулиця за лічені секунди перетворилася на справжній вулик із роззяв, які одразу повитягали телефони й почали все знімати.

З машини позаду — того самого позбавленого гальм апарата, який врізався мені в зад, — вивалився якийсь місцевий «мачо». На ньому були розстебнута сорочка, купа ланцюгів і обличчя людини, абсолютно впевненої у власній правоті.

— Ти взагалі бачиш, куди гальмуєш?! — загорлав він на всю вулицю, б'ючи себе кулаком у груди. — Ти мені тачку розбила, чувіха! Ти уявлення маєш, скільки це коштує?! На біса ти так різко по гальмах дала?!

У голові все ще дзвеніло. Я тільки зараз, крізь туман перед очима й нудоту, роздивилася ситуацію й зрозуміла, чому дала по гальмах.

Прямо перед моїм капотом був пішохідний перехід. Боже мій...

На негнучких, ватних ногах я випхалася із салону. Здавалося, земля під підборами просто пливе. Серце калатало десь у горлі: бляха, я когось збила?! У голові одна за одною промайнули найжахливіші картини.

Біля капота вже крутилися люди. Вони допомагали підвестися на ноги якійсь дивній істоті — чи то хлопцю, чи то дівчині в обтислому худі. Поруч стояло ще одне таке саме чудо з телефоном в руках, яке фільмувало кожен рух.

Я кліпала очима, намагаючись зібрати докупи залишки глузду. І тут мій погляд упав на асфальт, де лежав той самий рудий хвіст, що тільки-но тріпотів на моєму лобовому склі.

Він просто відвалився й відлетів убік. Мать його, квадробери... — пронеслася в голові єдина спасительна, але абсолютно дика думка, поки я роздивлялася шматок штучного хутра на карабіні.

Але в голові все одно не вкладалося. Капот моєї машини був майже цілим.

Я встигла зупинитися до зебри. То як, бісової матері, цей рудий «звір» опинився на моєму лобовому склі?

Навколо розгорявся справжній пекельний хаос. Затор остаточно заблокував вулицю, гудки машин злилися в суцільний, знущальний гул, а квадробер зі своїм фальшивим рудим хвостом уже щось емоційно пояснював роззявам, показуючи на мій капот.

Але «мачо» із задньої машини й не думав заспокоюватися. Він підскочив майже впритул, бризкаючи слиною й набрякаючи від люті.

— Чуєш ти, курко крашена! — загорлав він на всю вулицю, розмахуючи руками перед моїм носом. — Ти мені тачку будеш відпрацьовувати, зрозуміла?! У мене вже є пару чудових ідей, як саме ти це зробиш!

Голова боліла просто нестерпно. Скроні розривало болісними пульсаціями, ніби туди вбивали іржаві цвяхи. Нудота знову підкотила до горла гарячою хвилею, а від його огидного крику хотілося просто затулити вуха й упасти на асфальт. Земля знову попливла під ногами.

Десь у далині вже завили сирени — під'їжджала патрульна поліція. І саме в цю мить крізь засліпливе миготіння синьо-червоних проблискових маячків і суцільну стіну застряглих авто я помітила його.

Через подвійну суцільну, повільно розганяючи затор увімкненими аварійками, упевнено рухався важкий чорний позашляховик.

Впізнаваний, рідний, монументальний. Мій погляд прикувало до цього автомобіля, і всередині все перевернулося. Дякувати Богу...

Я була готова на цих негнучких, ватних ногах бігти йому назустріч просто зараз, аби тільки сховатися за цими широкими плечима від божевільного натовпу, квадроберів, поліції й цього огидного крикуна.

Андрій був тут.