Розділ 90

За годину ми вже їхали в центр міста. Водій м'яко вів авто вулицями Києва, поки ми з Єлизаветою Петрівною влаштувалися на задньому сидінні. Тим часом Андрій і його дядько Семен Петрович залишилися вдома, зачинившись у кабінеті й гаряче обговорюючи якийсь новий бізнес-план. Будемо сподіватися, що це щось безпечне. Хоча з їхньою чоловічою компанією та допомогою нашого крука-ватажка ні в чому не можна бути певним на сто відсотків.

Ми зайшли до розкішного салону, вивіска якого виблискувала золотими літерами. Як швидко з'ясувалося, це був не просто магазин вечірнього вбрання, а елітний простір, де сусідили вишукані сукні для червоних доріжок і розкішні весільні плаття.

Чудово, — промайнуло в голові. — Андрій сказав «невеличкий сюрприз», а матінка-королева привезла мене одразу вибирати гардероб на власний генеральний прогін весілля.

Єлизавета Петрівна одразу зникла десь між вішалками, і за кілька хвилин я помітила, як наша непохитна пані буквально «прилипла» поглядом до розкішної білосніжної весільної сукні з ручною вишивкою та довгим шлейфом. Вона дивилася на неї з таким благоговінням, ніби це був витвір мистецтва епохи Відродження.

Я перевела погляд на Єлизавету Петрівну, а потім — на цю казкову сукню.

Цікаво... — подумала я. — А маман узагалі в курсі, що Андрій мені ще жодної пропозиції не робив? Якщо я зараз куплю весільну сукню разом із вечірньою, мій хлопчик просто випаде в осад від несподіванки.

Вона ж бо явно думала, що ми тут обираємо вбрання на майбутнє весілля, а я сиділа й перебирала в голові варіанти, як пояснити майбутній свекрусі, що ми ще навіть толком не визначилися зі своїм статусом, не те що з датою розпису.

З цими думками я відвернулася до вішалок із вечірніми моделями й почала шукати те, що просив Андрій, — щось для його таємничого сюрпризу.

Я зняла з вішалки першу ж сукню, що потрапила під руку, і зазирнула на цінник.

У мене в очах одразу задвоїлися нулі. Я кілька разів моргнула, намагаючись зрозуміти, чи це справжня ціна в гривнях, чи випадково надрукований штрихкод разом із серійним номером. На вечірні сукні я навіть боялася дивитися далі. У нього від цієї вартості станеться серцевий напад, — пронеслася панічна думка. — Хоча ні. Серцевий напад у нього станеться трохи пізніше — від мого вигляду.

Я пішла до примірочної, вдягнула розкішну винно-червону шовкову сукню, яка ідеально облягала фігуру, й обережно визирнула до дзеркала.

Затамувавши подих, я повільно розвернулася.

Вау.

Із дзеркала на мене дивилася справжня рокова красуня — майже Джулія Робертс у найкращих традиціях кіно, тільки без «Оскара» в руках і з повним усвідомленням того, що цей вечір у нас явно пройде спекотно.

Не зупиняючись на одній червоній, ми вирішили: золоту зі сріблом беремо однозначно — ідеальну сукню на день народження Андрія.

А от та казкова білосніжна весільна сукня... О, вона коштувала стільки, що за її ціну можна було сміливо купити дві квартири в центрі. Але ж ні — матінка-королева Єлизавета Петрівна страшенно хотіла, щоб я приміряла саме її!

— Злато... — пролунав над вухом голос майбутньої свекрухи, яка непомітно підпливла до мене збоку, дивлячись на розкішне весільне вбрання з такою ніжністю, ніби це був витвір мистецтва. — А приміряй її... Мм?

Я перевела погляд на пані Сікорську.

Та просто дихала натхненням. Її погляд випромінював стільки непохитної впевненості, що сперечатися з нею зараз було рівнозначно спробі зупинити потяг голими руками. Вона явно розглядала цю весільну сукню як стратегічний елемент нашої майбутньої сімейної політики.

Я подивилася на цінник і тихо відчула, як волосся стає дибки.

Дві квартири!

У голові відразу промайнула панічна думка: а якщо я зараз зачеплю її підбором, заляпаю чимось чи, не дай Боже, випадково порву?

Що тоді станеться? Нас виселять у відкритий космос без скафандрів? Чи Андрій змусить мене відпрацьовувати борг на його майбутніх бізнес-проєктах?

— Злато, — повторила майбутня свекруха ще м'якше, але з таким самим залізним підтекстом.

Поруч із нами вже невідворотно матеріалізувався консультант із посмішкою хижака, який пропонує кредит під заставу нирок.

А я в цей момент лише подумала, як добре, що сьогодні я без грама макіяжу.

Принаймні в цьому питанні я була розумною дівчинкою й чітко знала головне золоте правило шопінгу: ніякого макіяжу перед приміркою дорогих білих чи світлих суконь, якщо не хочеш потім купувати річ через одну випадкову пляму від тонального крему.

Зрештою, протистояти погляду Єлизавети Петрівни було все одно що намагатися скасувати закон тяжіння. Зітхнувши, я взяла до рук омріяну, всипану шістьма нулями білосніжну весільну сукню й зникла у просторій примірочній.