Розділ 76

Ми увійшли у віллу, де прохолодне повітря одразу принесло відчуття закінченої відпустки. Стас уже зник десь у надрах будинку, мабуть, перевіряючи, чи не образилися його сервери за час відсутності.

Андрій жестом запросив мене на терасу, де на столі вже чекала свіжозварена кава. Він підсунув мені чашку, і від самого аромату в голові нарешті почало прояснюватися.

— П'ємо каву, збираємо речі, — сказав він, зробивши ковток. — А ввечері наш літак. Київ чекає.

Я обхопила чашку долонями й після першого ковтка відчула, як разом із кофеїном до мене повертається здоровий рівень сарказму. Я кивнула в бік кімнати, куди щойно зник Стас.

— Слухай, Андрію... Ми точно впевнені, що він не везе в багажі щось таке, за що нас випадково оголосять міжнародною загрозою? Ну, знаєш... якийсь прототип нейромережі в коробці з-під LEGO, флешку, яка випадково керує супутниками, або маленький адронний колайдер, бо «раптом знадобиться».

Я зробила ще ковток кави й абсолютно серйозно додала:

— Бо якщо під час митного контролю нас попросять пояснити, чому багаж випромінює штучний інтелект, я одразу скажу, що прийшла за оголошенням «потрібна няня». Про хакерство, міжнародні змови й космічні технології там нічого не писали.

Андрій тихо засміявся, поставивши чашку на стіл.

— Не хвилюйся. Я попросив перевірити всі його гаджети.

Він зробив коротку паузу.

— Хоча гарантувати можу тільки те, що ми знайдемо.

Я приречено зітхнула.

— Чудово. Тобто або ми нормально долетимо до Києва, або нас зустрінуть люди в чорному й чемно попросять добровільно віддати супутник. В обох випадках мені потрібна ще одна кава.

Його голос звучав настільки переконливо, що я на мить втратила здатність іронізувати. Я завмерла, відчуваючи, як тепла долоня Андрія накриває мою.

— Злато, — продовжив він, і в його очах я побачила ту впертість, яка не терпіла заперечень. — У Києві ми знайдемо нову няню для Стаса. А ти… ти будеш зі мною. Як моя жінка.

Він на мить замовк.

— І навіть не думай тікати від цієї думки. Я не дам тобі жодного шансу.

Він повільно провів пальцями по моїй руці — від зап'ястка до кінчиків пальців. Усі бар'єри, які я так старанно будувала в голові, раптом здалися крихкими.

Я видихнула.

— З дипломом і курсовою не хвилюйся, — сказав він. — Я все вирішу одним дзвінком. Твоє завдання — просто бути поруч.

Я примружилася.

— Знаєш… твій стиль вирішення проблем «одним дзвінком» трохи лякає. Боюся, одного дня ти вирішиш, що мої проблеми з побутовим пилом чи необхідністю вчасно лягати спати — теж питання державної ваги.

Я легенько стиснула його пальці.

— Але якщо серйозно… Ти розумієш, що «мати мене поруч як жінку» — це контракт із купою прихованих умов? Я можу випадково забути про твоїх ділових партнерів, якщо вони мені не сподобаються. А ще вимагатиму регулярних хакерських вечорів зі Стасом, коли йому стане нудно. Ти точно готовий до такого пакета послуг?

Я посміхнулася. Усередині все стискалося. Він нічого не знав ні про пані Зару, ні про брата, ні про прірву між нашими світами. Він бачив лише мене.

Я мовчки заправила пасмо волосся за вухо.

— Знаєш… — прошепотіла я. — Я все життя вчилася тримати дистанцію. Бути потрібною, але ніколи — своєю. А ти пропонуєш мені щось настільки просте, що мені страшно.

Я вдихнула.

— Я приймаю твої умови, Андрію. Не як няня. — Якщо ти справді хочеш бачити поруч із собою таку хаотичну катастрофу, як я… то я згодна. Мені подобається думка, що більше не треба бути для когось просто «потрібною». Досить того, що я стану твоєю.

Я міцно накрила його долоню своєю.

— Але попереджаю: якщо через місяць ти зрозумієш, що я не приношу каву в ліжко, а лише влаштовую хаос у твоєму ідеальному графіку, — не кажи, що я тебе не попереджала.

Він мовчки дивився на мене, і цього було достатньо.

— Ну що, — я все ж усміхнулася. — Ми ще встигаємо на літак чи ти вже серйозно розглядаєш ідею прикувати мене до цієї вілли назавжди?

Андрій переплів свої пальці з моїми.

— На літак ми встигнемо.

Він ледь усміхнувся.

— А щодо «прикувати»… подумаю.

Ми рушили до будинку. Я машинально торкнулася кишені, де лежав годинник. Він більше не здавався таким важким.

Я зробила свій вибір.

Тепер залишалося лише зробити так, щоб правда не зруйнувала його.