XХV розділ

Червень.

Десь над океаном.

Я все ніяк не звикну, що Юра витрачає на мене величезні суми грошей і тому весь перельот намагаюся донести свою думку.

- Ми могли відсвяткувати закінчення університету і в Україні. Ти хоча б розумієш, що ти використовуєш приватний літак холдингу в особистих цілях?

- Саме так, Маргарито Вікторівно. Ми летимо на край світу за тридев’ять земель, щоб цей день запам’ятався тобі на довше.

Він посміхається осліплюючою посмішкою і я більше не можу перечити, а просто замовкаю від краси яка відкривається з ілюмінатору літака.

Ми пролітаємо над Атлантичним морем, Гуанабарською затокою.

Ну, привіт, Ріо-де-Жанейро, місто карнавалів і самби, океану і сонячних пляжів.

Побілій білосніжний пісок, сонце світи яскравіш – я маю відтягнутися за всі чотири роки навчання. Це мій перший виїзд за кордон і ці деньки мають запам’ятатися мені на все життя.

Ми виїжджаємо із аеропорту Сантос-Дюмон, який розміщений недалеко від центра міста,їдемо широкими, доглянутими, залитими сонцем вулицями Ріо. З-за‌ ‌обрію‌ ‌видніється‌ ‌море,‌ ‌воно‌ ‌зливається‌ ‌з‌ ‌небом.‌ Пальми, екзотичні кущі, височезні бізнес-центри, розкішні готелі, безліч туристів. Все навкруги нагадує мені якийсь голлівудський фільм. Хіба можу бути таке насправді?

Через пів години ми під’їжджаємо до величного білосніжного 5-ти зіркового Copacabana Palace, який побудований в вишуканому середземноморському стилі і являється справжньою перлиною серед всіх інших престижних готелів Ріо.

Нас заселяють на 29-ий поверх в президентський номер з якого відкривається панорамний вид на океан та широкий піщаний пляж Копакабана. Номер в 110м2 обставлений антикварним англійським меблюванням, ванна кімната оздоблена білим мармуром, скляний балкон, гардеробна і іще безліч зручностей, таких як кофейна машина, докстанція для iPod, міні-бар, кондиціонер, сейфи, телевізор з кабельними каналами, робочий стіл, гостинний куточок.

Лепотааааа!

Юра робить декілька дзвінків по роботі, а я ходжу по наших апартаментах і все ніяк не можу повірити, що ми будемо тут жити цілих 5 днів.

Я падаю на величезне ліжко розкинувши руки в сторони, закриваю очі і посміхаюся сама собі. Чорт, а мрії збуваються.

Юра лягає біля мене, гладить волосся, нахиляється і цілує в губи. Куди ще вище сьомого неба?

Я‌ ‌одягаю ‌‌в‌ ‌ванній‌ ‌кімнаті білий купальник на зав’язках‌, поверх‌ накидаю ‌чорне‌ ‌парео.‌ ‌

-‌ ‌Марго, телефон, - кричить Юра із спальні.

-‌ ‌Хто‌ ‌там?‌ ‌

-‌ ‌Арсен,‌ ‌-‌ його ‌інтонація‌ ‌дає‌ ‌зрозуміти,‌ ‌що‌ Юру‌ ‌це‌ ‌гнівить.‌ ‌Я‌ виходжу з ванної. ‌

- Потім йому передзвоню, - відбиваю дзвінок і вимикаю на телефоні Wi-Fi. Повертаюся до Юри‌, він стоїть переді мною ‌в‌ ‌голубих‌ ‌пляжних‌ ‌шортах з пальмочками і ‌білосніжній‌ ‌майці.‌ 

- Ммм… Гавайський хлопчик, - підмигую йому бровою.

Він‌ ‌проводить мене‌ ‌поглядом‌ і підходить ближче, обіймає мене за талію однієї рукою.

- Моя красуня, - Юра нахиляється до мого вуха і шепоче, - і тільки моя.

Ми лежимо на шезлонгі біля басейну, що розміщений на криші готелю з якої видно гору з назвою «Цукрова голова».

- Ніяк не можу звикнути, що у нас з Україною різниця в часовому поясі в 6 годин.

- У нас обід, а в Україні шість годин ранку.

- Значить ввечері наберу батькам.

- Треба скласти план, що нам потрібно відвідати.

Я перевертаюся на живіт і відкриваю путівник по Ріо-де-Жанейро.

Кожного дня ми відкриваємо для себе «Дивовижне місто» з нової, ще цікавішої сторони.

Довга дорога, що тягнеться змією до всім відомої статуї Христа на вершину гори Корковаду відкриває мальовничу, вражаючу панораму на місто і океан. Цей приголомшливий вид коштує того, щоб стояти в довгих чергах, щоб піднятися на верх на оглядовий майданчик.

Подумати тільки, я стою на висоті близько семисот метрів, мене обдуває теплий вітер, в небі наді мною кружляють птахи, я мружусь від яскравого сонця, а навколо мене розкинулося найкрасивіше місто світу.

Одним із найнезабутніших моментів є подорож по канатній дорозі на гору «Цукрова голова». Навіть страшно уявити на якій ми висоті.

- Не дивися вниз, - радить мені Юра. Я заплющую очі і сильніше притуляюся до нього.

Ми сходимо на гору, на якій є невеликий парк. До чого тільки не додумається людина! Словами важко описати емоції, які я відчуваю в середині. Скажу одне, кожній людині варто хоча б одного разу відвідати це місто.

Інші дні ми проводимо менш екстремально. Відвідуємо культурні пам’ятки старого центра міста: красивезний муніципальний театр на площі Флоріано, португальська королівська бібліотека, палац Тірадентіс, витончений замок Ілха-Фіскал – більшість цих споруд побудовані на початку ХХ століття, а деякі навіть кінця ХІХ століття. Не можливо не відмітити майстерність бразильців берегти архітектурні пам’ятки. Нам варто було б повчитися, як треба припідносити красу свого багатого краю.

Юра фотографує мене на фоні 125-ти метрових сходів Селарона, видатне творіння чилійського скульптора Хорхе Селарона. Понад 200 сходинок поблизу монастиря Святої Терези прикрашені кахлями і кольоровою плиткою з антикварних крамниць району, а також привезених художнику туристами практично з усіх країн світу.

Я все фотографую і знімаю, думаю батькам і Олі буде цікаво побачити дивну красу далекої країни.

На сніданок ми замовляємо традиційні для Бразилії блюдо лососеву мокеку з рисом та фарофою і коктейль Кайпірінію.

Після сніданку ми їдемо в ботанічний сад, щоб встигнути обійти всю красу, адже територія саду займає декілька сотень гектарів. Тут можна побачити екзотичні рослини з усіх куточків світу. На території є водойми, фонтани, пальмові алеї і тематичні зони.

Ми блукаємо прохолодним садом, зупиняємося біля фонтану муз, робимо селфі.  До речі, я ще жодного разу не виставляла в Фейсбук чи Інстаграм фото з Юрою.