XVІІІ розділ

Першого вересня, після обіду…

Ми виходимо із подружками Аліною і Танею із університетського двору, йдемо до автобусної зупинки, обговорюємо розклад і хто як провів літо.

Таня два місяці подорожувала по містам Польщі, писала портрети на площах та парках. Але найбільшим її враженням, було знайомство з Богданом, скрипалем із Полтави, з яким вона познайомилася в Вроцлаві. От так зустріч.

Я дуже рада за неї, вона змінилася і стала такою граціозною і нікуди не поспішаючою. От що кохання робить з людьми.

Аліна працювала влітку графічним дизайнером в типографії, займалася поліграфією та паралельно графічним оформленням веб-сайту цієї ж типографії. До того ж нещодавно повернулася з моря.

- Марго, ну, а ти чим займалася? – запитує Таня, коли ми підходимо до зупинки.

- Працювала в «Гавані» і іще займалася декількома дизайн-проектами.

- Що за дизайн-проекти? – зацікавлено дивляться на мене дівчата.

- Один для ресторану «Камелія».

- Це той ресторан, що твого друга Арсена? – запитує Аліна.

- Саме так. Зараз там вже триває ремонт і через місяць як раз відкриття до 10-річчя ресторану.

- Класно, - щиро посміхається мені Таня. - Ти домовилася без технічного нагляду?

- Так, - киваю я.

- Ну, а другий проект? – запитує Аліна.

- Проект для холдингу «Derim-groups», - намагаюся з звичайним виразом обличчя, без посмішки, сказати я.

- «Derim-groups»? – в один голос запитують дівчата.

Я киваю. Чому в них така реакція?

- Ого! Марго, нічого собі. Це круто!

- А що особливого в «Derim-groups»? – запитально дивлюся на подруг.

- Що особливого?! Ти смієшся?– здивовано піднімає брову Аліна, - «Derim-groups» тримає весь Кременчук.

- І не тільки Кременчук, - додає Таня, підтверджувально хитаючи головою.

- Пів Кременчуцького району працюють на цей холдинг. Мій тато і брат, наприклад, працюють на "Кремені", це гірничодобувна компанія.

 - А моя мама працює бухгалтером в компанії «Ронсар», друг працює в охоронній фірмі «Арзамас».

- Ну, і не тільки, - махає рукою Аліна, - ще в Полтаві компанії, філії в Кропивницьку, Дніпрі, Запоріжжі, бази відпочинку в Миргороді і Кирилівці. Марго, ти просто не місцева, тому мало чула про цей холдинг.

Я уважно запам’ятовую нову інформацію.

- Так ти бачила самого Дєрімова, генерального директора холдингу? – затамувавши подих запитує Таня.

В середині мене лемур в величезному шкіряному кріслі одного із ласвегасівських казино повільно підкурює гаванську сигару, дивиться на моїх подруг самозадоволеним, пихатим поглядом і розслаблено випускає дим.

Ох, як жаль, що я не можу розказати подругам за СВОЄ літо.

- Бачила, - сухо відповідаю я.

- І який він?

- Нуу… він молодий і розумний, - як ні в чому не бувало кажу я.

- Марго, де були твої очі чи ти від хвилювання зір втратила? Він божественний! – на одному диханні промовляє Аліна.

- Напевно, - байдуже киваю я, - Це не ваш автобус їде?

Дівчата переводять погляд на маршрутку.

- Ні, це 49-ий маршрут.

- Чорт, ми вже тут 20 хвилин, де маршрутка? – невдоволено дивиться на наручний годинник Таня. - Давайте кави вип’ємо чи що? – каже вона, шукаючи в сумці гроші.

- Гарна думка, -підтримую я подругу, радіючи, що вдалося перевести тему, бо не хочу, щоб хтось знав про наші відносини з Дєрімовим.

Ми підходимо до кіоску, замовляємо лате. Дівчата обговорюють, що смачніше мокачино чи капучино, я тим часом розглядаю різні дрібнички на вітрині. Кіоскер подає мені стаканчик з кавою, я переходжу на іншу сторону вітрини і ледве не обливаюся кавою – на газеті «Полтавський кур’єр» на першій сторінці фото – ми вдвох із Юрою в «Villa Крокодила».

Чорт! Я обертаюся різко до дівчат, закриваючи спиною газети. Вони беруть свої стаканчики з кавою.

- Може сядемо на лавочку, - кажу я.

- Давайте.

Ми сідаємо на лавочку під тінню навісу.

- Таня, капучино – це кава з молоком, а мокачино - це кавовий коктейль.

- Аліна, шо ти мені розказуєш, - відмахується рукою Таня.

- Капучино, це те саме еспресо з збитим молоком і шоколадом.

- Ні, це в мокачино додають розтоплений шоколад.

- Ні, я тобі кажу у капучино, - стоїть на своєму Аліна.

- Давай у Марго спросимо, – пропонує Таня і вони обоє повертаються до мене. – Марго, скажи, що в капучино немає шоколаду.

- Угу, - киваю я.

- От бачиш, я ж казала, – каже Таня.

- Та досить вже, он наш автобус! – викрикує Аліна показуючи на дорогу.

- О, точно, 63-ій.

- Через тебе і каву не попили, - Аліна швидко сьорбає каву.

 Ми прощаємося, дівчата сідають в автобус. Я махаю їм рукою. Тільки їх маршрутка виїжджає, я йду до кіоску і  купую ту газету. Розгортаю її, читаю заголовок: «Дєрімов і чарівна незнайомка».

«Господи, хоч би не жовта преса», - молюся я і сідаю на лавочці, приймаюся читати статтю:

«Відомий мільярдер Юрій Дєрімов – любитель дорогих автомобілів, розкішних яхт та фешенебельних курортів, розкіш і достаток життя якого, ніколи не дають відчувати молодому бізнесмену брак в розвагах і дорогому відпочинку. Та не дивлячись на це, ніхто ніколи не бачив Дєрімова в компанії з представницею прекрасного полу.

Та нашим кореспондентам пощастило пересвідчитися в іншому. В передостанні дні літа в престижному Полтавському концертному залі «Villa крокодила» пройшов запальний концерт гурту «Без обмежень», який відвідав сам Дєрімов, до того ж в компанії з чарівною незнайомкою.

Молодою пасією Кременчуцького магната виявилася студентка КНУ Маргарита, яка до цього займалася дизайн-проектом одного із відділків холдингу «Derim-groups». Нагадуємо, що довгий час нареченою Дєрімова вважали Катерину Степаненко.»

Мене кидає в жар. Звідки вони знають де я навчаюсь і що я була дизайнером холдингу? Ще й згадали Катерину. Яке їхнє діло?!