1

1978 рік

«Дивно, чому я не можу лягати спати раніше або хоча б один й той самий час, як каже мама?» − думала Джульєтта, застилаючи ліжко. Сьогодні був її останній день в школі. Цей день вона чекала із тривогою в серці, адже звикла щодня ходити туди, бачити одні й ті ж вулички й людей, тому й не уявляла як можна забути це й своїх друзів. Джульєтта їде туди, де були створені Бітлз, де співають «Боже, бережи королеву». Так, це Лондон, Великобританія. Нова країна, нові можливості й знайомства для неї. Все нове й невідоме, але що поробиш, якщо батькам потрібно переїхати, відпочити від Нью-Йорка, а Лондон якраз те, що потрібно. Консервативне місто, де всі живуть за віковими традиціями, але на диво мають стабільність та процвітання.

Джульєтті завжди подобалась Стара Європа, де жили колись королі та лицарі, Орден Червоного Хреста і відомі художники, які залишили після себе чудові пам'ятники архітектури й картини різних епох та стилів. Лондон - це дух Середньовіччя й скоро вона там оселиться. Батьки сказали, що придбали двохповерховий будинок, який побудований у часи Вікторіанської епохи, однак, на її думку квартири також непогані для повсякденного життя. Дівчина сумувала й одночасно захоплювалась тим, що їде в столицю, де колись жив її улюблений персонаж - Шерлок Холмс і розслідував багаточисленні злочини бельгієць Еркюль Пуаро, а хоробрий лицар Айвенго рятував леді Ровену. Однак, і США могли похвалитися розвитком кінематографа й акторами світового масштабу й вченими, а головне - модерном й музикою: реггі, джазом, диско, роком й іншими жанрами. Так, цього їй не вистачатиме в тихому порту Лондона.

Обдумавши власний переїзд, Джулі сіла в шкільний автобус і почала готуватися до останнього дня в школі, звісно подумки. Сьогодні були її не улюблені предмети: французький та фізика. Вставши на зупинці, вона помітила на ѓанку школи Саманту й Керрі. Подруги чекали на неї, не знаючи, що бачать її на порозі школи останній раз. Хоча вона їм і повідомила, що переїзд відбудеться нескоро. Однак, це «нескоро» вже настало.

Саманта й Керрі любили танці, моду й спорт. Три різні захоплення, які не мали нічого спільного з інтересами Джулі, адже вона любила музику, книги й мистецтво. Однак, незважаючи на це, їхня дружба була справжнього, міцною й довготривалою.

− Привіт, Джулі! - привіталися в унісон вони.

− Ти чого така сумна? - запитала Керрі, роздивившись при цьому вбрання Джулі з усіх сторін. Вона була експертом моди для інших дівчат й тому оцінивши чорні штани й розтягнуту синю кофту Джулі з незрозумілим надписом на французькій мові, подумки скривилася.

− Мій переїзд вже настав, − відповіла вона.

− Що?! Як? Так швидко. Можливо, ти жартуєш? - запитала Саманта, підправивши свої довгі локони.

− Ні, це правда. Завтра ми з мамою вперше летимо до Лондону. Тато каже, що мені там сподобається. Адже так, дівчата? - жалісно подивилася Джулі на подруг.

− Можливо, адже ти - Джульєтта. Недаром Шекспір в 17 столітті написав про тебе, можливо там ти знайдеш свого Ромео, − меланхолічно відповіла Саманта.

− Ага, і віддам своє життя заради  безсмертного кохання, − із сарказмом в голосі відповіла та.

− Ні! Нікому вона нічого віддавати не буде. Зараз на вулиці 1978 рік, а не епоха Шекспіра. Візьми себе в руки, Саманто! - похитала головою Керрі.

− Про Ромео я не жартую, − усміхнулась Саманта і хитро примружила очі.

− Годі вам! Я просто хотіла сказати, що мені вас не вистачатиме, − відказала Джулі.

Подруги підійшли до неї й міцно обійняли. Керрі промовила, ледве стримуючи сльози:

− Нам також!