23

Щоденник

5 глава

1 травня 1889 рік

Таємниця, таємниця, таємниця... Зачароване слово, в якому криється глибокий зміст.

Сьогодні я відчув себе особливим. Я і раніше цілував дівчат до цього, але мені здається, що Анна вкрала моє серце і піднесла його на вершину гори. Холодний, крижаний поцілунок. Її подарунок − був незрівнянним для мене. Я відчув, як запекло в області шиї і на декілька хвилин втратив свідомість…

Гру закінчено. Весь час Джулі думала, що зможе стати частиною світу спостерігачів і змиритися з важкою долею берегині миру серед людей. Але Алекс, бідний Олександр Дойл, який недавно лише дізнався, що його сестра померла і стала вампіром, сам втягнув себе в смертельну сутичку та здобув силу, невідому йому раніше.

Джулі не змогла перемогти страх, який зробив із неї бідолашну та налякану дівчинку, і вона кинулася на вихід із цвинтаря. Вона бігла, не дивлячись під ноги та намагаючись забути все, що відбулися з нею зі своєї голови. Сльози та істерика ожили в ній: такою безпомічною вона себе ще не відчувала.

− Даремно ти віддалилася. Думаєш, що я тебе не знайду, дурненька Джулі?! − мелодійний голос Роберта пролунав позаду, але самого юнака Джульєтта так і не змогла розгледіти. Присутність валіра не завадила міс Роусен рухатися далі.

Хлопець підняв її тіло у повітря і відкинув на кам'яні плити. Джулі вдарилася сильно і відчула запаморочення та ниючий біль в потилиці.

− Історик помилився: ти не майбутній спостерігач. Ти потрапила в дивовижний світ, люба моя американко, − промовив Роберт, розминаючи пальці.

− Скажи мені, хто із вас їх убив? Анна, Вільям або ж ти? − Джулі ледь дихала, але намагалася спровокувати Роберта на більш рішучі дії. Вона знала, що не вийде живою із Хайгейтського кладовища. Та й більше її ніхто не чекав вдома.

− Я нічого не знав про це. Я б не вбив їх. Хороші і привітні люди, − посміхнувся Роберт.

Вампір знав, як ненавидить Джулі все навколо і його самого, хоча в першу зустріч, вона була милою і доброзичливою з ним. Проживаючи друге століття, Роберту набридли вічні погоні і бійки зі спостерігачами. Смак крові на губах був незрівнянним і дарував справжню насолоду.

− Раніше я жив у цьому будинку, був людиною. Я той хлопець, щоденник, якого ти прочитала − твій вісімдесятирічний шанувальник. Я не хотів, щоб померла твоя подруга і дав їй випити крові. Тепер ми пов'язані. Вільям перетворив Анну на чудовисько, маніпулюючи її свідомістю. Вона любила своїх рідних, як і я, але не впоралася з болісною спрагою, а Крісті − це перша дівчина-вампір, яка змогла. Крісті, ти чуєш мене, я пишаюся тобою, як твій творець. Досить ховатися, я не вб'ю нашу маленьку подружку, − звернувся юнак до Крістіни Дойл, яка прийняла вампірський облік і прошипіла від злості за масивним деревом.

Крістіна Дойл допомогла піднятися заслаблій подрузі і, підтримуючи ту за талію.

− Бій закінчено, Роберте! Анна убита і більше не прийде. Містер Мордвін і мій брат зробили те, що давно хотів зробити ти. Твоя любов до Джулі зруйнувала всі стереотипи, і ти не зміг грати на два табори, прикидаючись злим і бездушним. Знай, тепер, коли ми пов'язані, я все бачу, що сталося з тобою за багато років. Ти старий і ти втомився. Дозволь мені врятувати її. Я знаю, що ти б хотів, щоб вона була з тобою вічно, але Джулі не згодна стати монстром та чудовиськом, як я, − Крістіна Дойл відвернулася від незадоволеного Роберта і за долю секунди зникла разом з Джульєттою Роусен.

10 травня 1889 рік

Вічне життя − це ...

Що це? Карма? Нагорода?

Я мертвий, я отримав свій подарунок. Я − чудовисько, яке випило їхню кров до дна. Монстрам не потрібні батьки, сім'я, дівчина. Тепер дорожче за Анну та Вільяма у мене немає нікого.