21

− Бачив би ти зараз своє обличчя! − Хельга штовхнула ногою крихітний камінчик і втупилася на оторопілого Алекса.

Хлопець дивився на неї, ніби бачив інше життя, яке наздогнало його зненацька. Мертвий товстун, ненормальна жінка, спостерігачі, − все це вивело його з колії, і він забув про свою справжню проблему.

− Я не просто так вийшов пізно. Моя сестра...

− Твоя сестра тепер для тебе загроза, і якщо ти думаєш, що зможеш в усьому розібратися, то я тебе засмучу: занадто пізно спалювати мости, − жінка по-материнськи подивилася на юнака і продовжила свою промову: − Я тут з'явилася не випадково, мій наставник повідомив мені про ситуацію, яка сталася у вашій родині. Ти так і не представився, як я можу до тебе звертатися?

− Олександр Дойл. Якби ви не врятували мені життя, то я б навряд чи затримався з вами ще б на хвилину.

Жінка кивнула і важко зітхнула, мабуть, пояснювати нетямущим підліткам всі тонкощі роботи спостерігача було чимось забороненим і важким.

− Давай трохи пройдемося, все одно цьому бідоласі вже нічим не допомогти. Та й розмова швидше піде. Я не звикла довго перебувати в одному місці: рух, метушня і хаос. Також я хочу, щоб ти нормально сприйняв нову для тебе інформацію.

Хельга йшла не поспішаючи і розповідала про спостерігачів, як про людей, наділених специфічними можливостями. Алекс слухав уважно, не пропускаючи жодного слова нової знайомої. Це було скоріше схоже на сповідь або монолог актора в театрі.

− Добре, а тепер розкажіть причому тут моя сестра і це дивне страшне вбивство?! До слова, я б не став за нею шпигувати. Боже, ніч, а вона кудись зникла! − Алекс змахнув руками, ледве стримуючи скупі сльози.

− Душа її мертва, але вона ще пам'ятає, як бути звичайною людиною, мати сім'ю, радіти життю. Зазвичай, ті, хто перетворюються стають некерованими, агресивними. Твоя сестра ще протрималася молодцем, але ти більше не чекай на неї, викинь ілюзії зі своєї голови та радій, що залишився живий.

− Як ви так просто можете говорити про це?! Ніби Крісті і не сестра мені більше, а якесь чудовисько з рогами та копитами.
Хельга не проігнорувала зауваження Алекса і продовжила неприємну розмову:

− Ти сьогодні бачив жінку і те, що вона зробила з тим бідолахою, якби я не стежила за вашим будинком, то ти був би мертвий. Твоя сестра стала такою ж, як та істота, яка п'є кров і забирає чужі життя.

Дойл оступився від Хельги, немов від нічного кошмару. Він перестав вірити жінці і своїм власним очам. Для нього Крісті не була ворогом, а просто жертвою містичних обставин. Алекс хотів скоріше знайти її, привести додому і переконати, що все в порядку, але Хельга подивилася на нього так серйозно, ніби попереджаючи, щоб він не наробив дурниць.

− Звичайно, ти мені не віриш! Думаєш, божевільна тітка від неробства вештається по Лондону, вистежує загадкових вбивць і нав'язується у попутники підліткам. Правда часто буває гіркою на смак, але життя − це життя, і як би ми іноді не намагалися, обставини хитріші і спритніші за нас, Алексе.
Жінка затихла, її погляд померк, вона різко зупинилася, спостерігаючи, здавалося за звичайними людьми. Прямо на них йшла компанія галасливих підлітків, одягнених в дуже яскраві костюми та з не дуже доброзичливою зовнішністю.

− Ховайся! − Хельга непомітно штовхнула Алекса за широкий дуб. Вона знала, що навіть удвох вони безсилі проти цієї зграї.

− Хто вони такі, Хельго? − юнак перевів подих і повернув голову в бік дивних хлопців.

− Ти придивись гарненько, − уїдливо відповіла жінка. − Думаю, ці кровопивці ще не зняли свої костюми після Хелловіна.

Живі мерці сміялися на всю вулицю, показуючи один одному частування в кишенях: солодощі, чиїсь пальці, прикраси та інші дурниці. Їм було добре і весело до нудоти.

− Нарешті-то пішли, − прошепотіла Хельга, перевіряючи свою сумку.

− Що ж ви така крута та сильна і не змогли протистояти їм? − юнак запитав, явно знущаючись над можливостями спостерігачів, і втупився на місце, де недавно стояла дивна компанія.

Хельга вирішила промовчати і рішуче зрушила з місця їх укриття. Перші промені сонця освітили обличчя спостерігача і Алекс зрозумів, що настав світанок. Всю ніч він займався незрозуміло чим та провів час не в найкращій компанії. Втома і поганий настрій тиснули на голову, в той час як Хельга бадьоро трималася на ногах і готова була підкорювати весь світ.

− Втомився, хлопче? − Алекс зрозумів, що швидше за все це була констатація факту, а не звичайне питання. Жінка присіла на лавочку і дістала зі своєї сумки два яблука. − Пригощайся, може хоч трішки підбадьорить.

Шлунок Алекса зрадив його і забурчав. Він мовчки вихопив мізерну їжу з рук своєї сусідки. Хельга побачила, що Алекс дуже голодний і тому вирішила пожертвувати другим яблуком.
Спостерігаючи за юнаком, жінка згадала своє дитинство. Вона народилася в багатодітній родині, крім неї було ще троє дітей, і за іронією долі Хельга була первістком. Народившись в Шлезвігу, Хельга Вольф мріяла про втечу. Її батько був рибаком, а мати акушеркою. Однак, Йоганнес Вольф (мати Хельги) була знаменита як цілителька. Мама не передала свій дар та досвід дочці, немов відчувала, що в тієї зовсім інше покликання − оберігати людей від міфічних істот.

− Що це? − Алекс викинув огризок яблука в урну і замилувався білим поштовим голубом.

− Звісточка від містера Мордвіна, − усміхнулася Хельга.

Жінка акуратно взяла голуба в руки, при цьому ніжно доторкнувшись до крилець. Алекс замилувався цією картиною,  тому що він, як і спостерігач, любив усе живе. Хельга дістала листа, затиснутого в лапках птиці, і вголос прочитала два слова: