18

«Він знає, він щось знає», − думала Джулі, проклинаючи себе за слабкість і дурість. Вона йде за хлопцем, який був грубий з нею. І йому не варто довіряти, адже Роберт явно спостерігав за будинком Дойлів.

Ставало все прохолодніше й дівчина відчувала, що скоро замерзне через зміну температури на вулиці. Тим часом Роберт витончено оминав всі закавулки та продовжував заводити її в темне серце Лондона. Тут бездомні сиділи з простягнутими руками, з надією отримати милостиню від заможних людей, алкоголіки дихали перегаром і розмахували порожніми пляшками, жінки були яскраво нафарбовані та крутилися біля племінника Аннабель. Джулі поморщилась і ледве стримували сльози, однак продовжувала брести за хлопцем, немов під дією гіпнозу. Їй пригадалася казка про Снігову Королеву. Там хлопчик Кай покинув свою сім'ю і потрапив під чари Володарки Зими.

Роберт зник, і Джулі прикро фиркнула. Вона притулилася до цегляної стіни і закрила очі. Руки в чорних шкіряних рукавицях обхопили її талію і вона скрикнула, розуміючи, що хлопець нікуди не подівся. Племінник Аннабель не налякав її, вона була готова до того, що недоброзичливці можуть напасти на неї, вбити чи змусити плакати. Дівчина розвернулася і відштовхнула Роберта, насміхаючись над ним.

− Мені потрібні відповіді, я не боюся нікого в даний момент. Після того, як я зрозуміла, що мене оточують ненормальні люди, вирішила зірвати куш.

− Він встиг тобі що-небудь розповісти? − Роберт прямо натякав на містера Мордвіна.

− Ні. Чому ти тут, чому стежиш за будинком Крістіни? − Джулі замахнулася на Роберта, намагаючись вдарити його.

Хлопець хотів щось сказати, як перед ними з'явився містер Мордвін. На його худому обличчі читалася вся ненависть сучасного світу. Очі палали, сам він випромінював невідому силу, прямуючи до племінника Аннабель і нашіптуючи незрозумілі слова:

− Мерці повинні повертатися в свої домовини. Дияволе, згинь!

Історик дістав із кишені пляшечку, в якій переливалася рідина та бризнув на Роберта. Хлопець зашипів, вигукуючи лайливі слова, його шкіра покрилася маленькими виразками.

− Припиніть! Навіщо ви виливаєте кислоту? – Джулі почала кричати, розуміючи, що її вчитель несе для них реальну загрозу. В її думках утворилася воронка, яка затягнула весь здоровий глузд. Дівчина жила одними емоціями, які вселяли їй страх.

Містер Мордвін посміхнувся так, немов перебував на дуелі з Пушкіним та відстоював честь дами серця:

− Ти думаєш, що я чудовисько? Подивися на свого друга!

Роберт відходив від них, приховуючи свої рани та зовнішній вигляд. Його очі почали світитися, як у кота в темряві. Навколо нього утворився сильний холодний вітер, який змусив все сміття летіти в бік Джульєтти й історика.

− Бісівські штучки! − крикнув історик, закриваючи очі.

Джульєтта знесилено сіла на підлогу, відчуваючи, що скоро сама знепритомніє. Їй здавалося, що чудовиська заполонили Лондон і тепер проникають в її свідомість.

− Джульєтто, Джульєтто! − тормошив історик свою ученицю.

Містер Мордвін зрозумів, що перегнув палицю з таким вторгненням, але він турбувався за дівчину, яка розмовляла з його ворогом. Цей хлопець не старів уже багато років, стаючи сильнішим з кожним роком і новою жертвою. Ще в молодості історик познайомився з підступністю і величчю лондонських вампірів.

Дівчина відкрила очі і відвела погляд від містера Мордвіна, який притримував її. Вона не довіряла йому, вважала ненормальним і небезпечним. 

− Ти не знала про його сутність, вірно? − безцеремонно запитав чоловік.

− Ви не вбили мене, дивно. Де Роберт? Чи мені все це привиділося?

Містер Мордвін вирішив, що пора повідати бідній дівчини про всю складність даної ситуації. Він не міг мовчати про своє покликання, про Крістіну Дойл і саму Джульєтту.

− Я − спостерігач. Людина, яка зберігає баланс між світлом і темрявою. Я маю силу, спритність, розум і досвід, − вимовив чоловік. − Ти чула коли-небудь про людей та їх надздібності?

− Вибачте, але ви не схожі на Супермена, скоріше на психа, який нападає на людей, − похитала головою дівчина.

Історик проігнорував репліку Джулі і спробував повернути розмову в інше русло. Він розумів, що вона повинна дізнатися всю правду, незалежно від обставин.

− Роберт −  він твій знайомий або ж друг? − поцікавився історик.

− Він племінник моєї сусідки. Ви скажете мені, що за чортівня зараз сталася?

− Ти спілкувалася з вампіром, який міг позбавити тебе життя в будь-яку хвилину. Ще в молодості я зустрічав його, але тоді він не міг довго перебувати на сонячному світлі. Скоріш за все, він знайшов силу і став валіром, − відповів учитель Джульєтти.

Здавалося, що міс Роусен перестала дихати, її очі округлилися, як Місяць на небі. Вона почала згадувати дивні перепади настрою Роберта, недавню подію, яка сталася з її мамою та ті дві крихітні ранки. Джулі ледь трималася на ногах від почутої інформації.

− Якщо він вампір, то виходить, що і наші сусіди − вампіри, чи як ви їх там назвали?

− Валіри. Це не має значення, я не бачив твоїх сусідів і не можу точно сказати, що за сила їм дана. Мені гірко це промовляти, але Крістіна стала однією з них.

− Я не вірю... На неї напали, вона людина. Ні! − Джулі заридала, бачачи, як містер Мордвін не посміхається. Його обличчя виражало рішучість і непохитність.

− Я не просто розповів тобі частину правди, ти в майбутньому станеш спостерігачем, як і я. Щойно тобі виповниться шістнадцять років − ти отримаєш нові здібності.

Джульєтта більше не слухала містера Мордвіна, її свідомість твердила тільки одне: «Твої батьки в небезпеці і їх потрібно врятувати».