17

Алекс і Джульєтта вийшли із автобуса й поспішили перейти  дорогу. Хлопець навіть не озирався по сторонах, і тому, коли автомобіль ледь не наїхав на юнака, Джулі розлютилася:

− Алексе, візьми себе в руки, а то ми помремо раніше, ніж доберемося додому.

Хлопець проігнорував її, він сильно переживав за свою маму, сестру і навіть батька, який витратив багато енергії, щоб бути сильним в даній ситуації. Він дістав ключ і швидко відкрив двері. Джульєтта не стала чекати персонального запрошення і увійшла в незнайомий будинок.

У приміщенні було тепло, затишно, але якось тихо. Будинок, в якому жила сім'я Крістіни був меншим за площею, ніж в Джульєтти. Алекс провів її до вітальні. 

Дівчинка одразу впізнала містера Дойла, його очі і погляд нагадали їй подругу. Зім'ятий піджак і сірі штани батька Алекса говорили присутнім про те, що всю ніч він провів у бігах і переживаннях. Однак, в кімнаті знаходився не тільки батько сімейства Дойлів. Другий чоловік сидів спиною до каміна і щось записував у маленьку зелену книжечку. 

Брат Кріс тіни проштовхнув Джульєтту на середину кімнати і представив чоловікам:

− Тату, познайомся, це Джульєтта Роусен, подруга Крісті. Детективе, Джулі бачила мою сестру в останній раз вчора увечері.

Дівчинка була приголомшена: брат Крісті грубо її представив, немов вона була головною підозрюваною. Ледь стримуючи сльози, Джулі мовчки чекала запитань від чужих людей.

Містер Дойл постарався привітно їй посміхнутися, але посмішка вийшла фальшивою. Детектив розвернувся, і Джульєтта впізнала в ньому містера Мордвіна. На уроках він намагався зацікавити всіх школярів своїми розповідями про історію інших народів, був з усіма привітний і добрий. Джульєтта полюбляла його товариство.

− Здрастуй, Джульєтто! Сідай, я хоч і не господар цього будинку, але бачу, що ти ледь стоїш на ногах, − містер Мордвин посміхнувся й підморгнув дівчинці, даючи зрозуміти, що крім неї ніхто більше його не впізнав. Алекс був завантажений своїми проблемами і присів на стілець. Він мовчки дивився на люстру.

Пролунав стук й миттєво затих. Містер Дойл і всі, хто знаходився в приміщенні, підстрибнули, як ужалені. Батько Алекса здивовано подивився на сина і запитав:

− Олександре, ти на когось чекаєш?

Брат Крісті похитав головою і вийшов з вітальні. Джульєтті стало незручно перебувати в компанії дорослих чоловіків, вона піднялася і пішла за Алексом. Хлопець заворожено дивився на відчинені двері і злегка зблід. Дівчина побачила свою подругу Крістіну, яка була явно налякана. Джульєтта побачила засохлу кров на її формі, дрібні подряпини і нервовий погляд, ніби хтось змусив її повернутися додому. Першим отямився Алекс і підбіг до неї. Він міцно обійняв її, але дівчина тільки зіщулилася.

− Крісті, сестричко, чому ти стоїш, як стовп? Проходь, будь ласка. Батько місця собі не знаходить.

Крістіна подивилася прямо у вічі брата і невпевнено перепитала, ніби задихаючись:

− Ти запрошуєш мене, Алексе?

Хлопець посміхнувся і безглуздо подивився на сестру:

− Так, заходь. Ти, як нерідна.

За своєю спиною Джулі почула важке дихання і квапливі кроки містера Мордвіна й батька сімейства Дойлів. Історик насупився і щось почав бурмотіти собі під ніс. Джульєтта зловила себе на думці, що Крістіна лякає її, як і Роберт. Містер Дойл оглянув свою дочку і запитав :

− Боже, що з тобою сталося, дочко?

Подруга Джулі заплакала і відійшла від брата. Вона чітко відчувала приплив нової спраги. Роберт мав рацію: вона новачок і не впорається зі своєю сутністю. Дівчина бачила, як на неї дивиться подруга: з тугою, страхом і радістю.

− Тату, на мене напали. Коли я прийшла до тями, то був світанок. Я піднялася і стала кликати людей на допомогу, але все було марно. Виявилося, що я знаходжуся на околиці Лондона біля покинутих будинків. Я не знаю, що вони хотіли від мене, але ні грошей, ні особистих речей, я не знайшла, − Крістіна почала вигадувати історію, яка на її думку була правдивою. Вона вирішила для себе, що ніколи не заподіє болю рідним і Джульєтті; внутрішній голос шепотів, що вона чинить правильно.

− Банальне пограбування, але це дуже дивно, − учитель історії подав голос. Він дивився на Крістіну, свою ученицю, як на німецького ворога. Вона зрозуміла, що він їй не вірить.

− Що ви тут робите, містере Мордвіне? - Крісті була шокована, і її здивував власний тон − грубий і невдоволений. − Тату, я хочу відпочити. Я не бачила того, хто на мене напав, тому марно вести розмови про злочинців і покарання. Я жива і це найголовніше. 

− Крістіно, я не впізнаю тебе. Ти явно не в собі. На тебе напали, ти не повернулася додому, я найняв приватного детектива, мама в лікарні з серцевим нападом! А ти махаєш рукою і робиш вигляд, що все в порядку, − містер Дойл був явно незадоволений поведінкою доньки при сторонніх.

− Вибачте нас. У вас сімейні чвари, я прийду пізніше, − учитель історії кивнув Джулі, щоб та йшла разом з ним. Дівчинка була стривожена і нічого не розуміла. Вийшовши на вулицю, Джульєтті стало сумно від того, що вона нормально не поспілкувалася з подругою, а містер Мордвін почав поводитися дивно. Учитель історії явно щось знав і не поспішав ділитися своїми припущеннями з Роусен. Він також не пояснив, чому працює детективом і вчителем одночасно.

− Містере Мордвіне, вибачте мене за нахабство, але я маю до вас сотню питань. Чому ви вивели нас з дому Дойлів, і хіба вам, як детективу, не потрібно було розпитати Крістіну? − дівчина подивилася на історика з надією в очах.

− Ви маєте право задавати ці питання, і тим більше я не розраховував сьогодні вас побачити. Боюся, ви не раді будете тому, що я вам скажу. Я історик тільки з цього навчального року. Я не детектив, моя професія інша, своєрідна, − містер Мордвін протягнув дівчині рукавички.