12

Ніч тиха і спокійна. Ліхтарі освітлюють безлюдні вулиці Лондона, густий туман накриває місто, наче матуся своє дитя. І тільки самотня постать не помічає ні осіннього холоду, ні порожнечі, яка панує в пітьмі. Повільними кроками ступає людина, яка не відчуває самотності. Незнайомець метушиться в спробі змішатися з темрявою і глибоким туманом. Що ж він забув тут − вночі? Він і сам не знає відповіді. Юнак, який давно стер свої спогади про сім'ю та справжнє земне життя.

Завернувши на знайому вулицю, юнак спостерігає за двохповерховий будинком, в якому оселилась недавно американська родина. Звичайна сімейка, таких мільйони! Однак, згадавши маленьку деталь, на його обличчі з'являється ледь помітна посмішка.

***

− Джулі, прокидайся! Пора вставати, − ніжним голосом будить місіс Роусен сплячу Джульєтту. Пройшов вже місяць як їх родина поселилась в Лондоні, але для Джулі спокій не існував. Її єдиною подругою стала Крістіна Дойл.

− Уже встаю, мамо, − сонним голосом озивалася Джулі, − ще десять хвилиночок.

− Пора, Джулі! А опівдні у нас гості − Анна й Роберт. Я їх запросила через те, що ми недавно з батьком були в гостях в Анни. Шкода, що ти не змогла піти – відповіла мама Джульєтти.

− Мам, які гості ?! Сьогодні я запросила Крісті, ми збиралися пограти з нею в теніс, −ледве рухаючи язиком, відповіла сонна дочка.

− Нічого. Я думаю, що Крісті буде рада познайомитися з новими людьми.

− Мам, ти як завжди. Добре, ми постараємося прийти вчасно, хоча мені й не дуже хочеться, щоб Крісті знайомилася з нашими сусідами.

− Нічого не станеться, якщо познайомиться. Джулі не будь такий злюкою з самого ранку. Я думала, що ти нормально ставишся до місіс Вандерсон і її сім'ї.

***

− Ти голодний, чи не так? − з усмішкою запитала Анна, тримаючи за шию дівчину років двадцяти. − Вільям непогано постарався, обід на славу!

− Ми знову йдемо в гості до цієї сімейки. Там би і перекусили, − ліниво відповів Роберт, спостерігаючи за своєю тіткою.

− Я не хочу їх чіпати зараз, вони цілком нормальні сусіди, хоч і американці. Ти, що хочеш жити там, га? Роберт, тобі стало нудним наше життя сповнене пригод і веселощів... Чорт, поки я з тобою розмовляла: вона застигла, − Аннабель байдуже подивилася на дівчину, яка застигла воскова фігура з однойменного фільму жахів. − Тепер і я роздратована. Ти хочеш мене кинути?

− Ні, ніколи! Ти змінила мене, я вдячний тобі. Просто ти стала дуже дружна з цією сім'єю, хоча я бачу, що тобі не подобається Джульєтта, − єхидно промовив юнак, повернувшись до виходу.

− Зате тобі вона подобається? Вона зацікавила тебе? − з ненавистю обмовилась Анна і кинула мертве тіло під ноги Роберта. − Прибери тут! Я не люблю, коли залишається сміття.

***

Джулі не знала, що сказати Крістіні: скасувати зустріч чи ні, адже в глибині душі вона не хотіла, щоб її єдина подруга знайомилася з Вандерсонами. Її мама, вона не зрозуміє махінацій дочки. Останнім часом дівчинці все здавалося таким незрозумілим і важким, як камінь. Вона зосереджено думала до тих пір, доки голос Крісті не пролунав на весь шкільний двір:

− Джулі! Джулі! Вибач, я знову затрималася. Я попередила брата, щоб він передав мамі, що я йду до тебе. Я, як завжди, забула їй сказати вранці.

− Нічого, все в порядку, − натягнуто посміхнулася Джулі.– Знаєш, Крісті, моя мама теж запросила гостей − сусідів, але я думаю, що це не завадить нам зіграти в теніс.

− О! Нічого, − посміхнулася Крісті, її не бентежили чужі люди. − А хто вони?

− Якщо чесно, то я мало що знаю про них. Вони досить молода сім'я − містер і місіс Вандерсони, але недавно до них приїхав племінник місіс Вандерсон − Роберт, син її старшої сестри. Вона сама не любить, коли її називають місіс Вандерсон, їй всього двадцять три роки і я кличу її Анною. До нас прийде Аннабель та її племінник, містера Вандерсона не буде.

− Чи не забагато фактів? Судячи по твоєму тону, ти не хочеш, щоб вони приходили?

− Мені здається, що вони мають безліч секретів, які ніхто не повинен знати, − відповіла дівчинка. Їй, як завжди, не хотілося говорити про своїх сусідів. − Дивись, а ось і наш автобус!

Крісті не до кінця розуміла, чому Джулі ховається в свою невидиму шкаралупу, адже її вміння знаходити спільну мову з іншими людьми було прикладом для наслідування.