11

Джулі і Крісті застигли у повітрі, коли побачили, що вчителька вже стояла в класі і лаяла учня за зовнішній вигляд.

− Вибачте, місіс Грехем, за запізнення. Я не розрахувала час на перерву, дозвольте нам сісти? − звернулася Крістіна до непривітної жінки.

− Стояти! − дзвінким голосом відповіла та, коли дівчатка хотіли пройти на свої місця. − Ви не розрахували час, міс Дойл, мені не почулося? − грізно подивилася вона Крістіну.

− Мало мені проблем через вашого братика, містера Дойла, який робить те, що йому заманеться, ваші батьки не можуть на нього вплинути. Так і ви примудряєтеся потрапляти в дивні , а головне − безглузді ситуації. Міс Дойл, хоч раз в житті навчіться бути пунктуальною перед моїм уроком. Сідайте, сподіваюся, ви мене зрозуміли. А ви, хто така? − звернулася місіс Грехем до Джульєтти, яка весь час розглядала грізну вчительку.

У попередній школі у неї були такі вчителі, які завжди знали, що відповісти навіть самому жвавому порушнику дисципліни і грубіянові. Очі місіс Грехем були холодними, як айсберг і висловлювали тільки презирство до школярів.

− Я, місіс Грехем, − Джульєтта Роусен. Я − новенька і це мій перший навчальний день в школі, − фамільярно відповіла дівчинка.

− Хіба вас, міс Роусен, не вчили в попередній школі, що запізнюватися - це погана звичка? − невдоволено озвалась та.

− Вибачте! − мимоволі виправдалася Джулі.

− Мені не потрібні вибачення. Я просто хочу, щоб ви раз і назавжди запам'ятали, що не можна запізнюватися на уроки, тим більше на мої. Ну ось! Минуло десять хвилин уроку. Добре ж ви із міс Дойл порушили навчальний процес. Сідайте, − вказала місіс Грехем на місце Джулі. Тут дуже терпляча Джульєтта вибухнула. Ця вчителька навіяла їй смертельну нудьгу.

− По-моєму, це ви затримуєте навчальний процес своїми дурними моралями, − обізвалася та. Хоча в плани Джулі не входило зірвати вчительці урок. Багато учнів спостерігали за тим, що утне новенька зараз.

− Що ви сказали? Ви ще смієте засуджувати мене за моє красномовство. Я бачу, ви ведете себе не так, як личить справжній леді. Коли я була підлітком, то не дозволяла собі і половину того, що робите ви. Вриваєтеся, сперечаєтеся з учителем. Де ваші манери?

− Ніхто не вривався, ми вибачились, − перебила Джулі вчительку.

− Хто дав вам право перебивати? Ви часом не американка? У вашому акценті ...

− У мене нормальний акцент. І так, я приїхала з Америки, − відповіла Джулі, знову не давши договорити місіс Грехем.

− Все зрозуміло. Сідайте,− швидко відказала жінка. Вона змінилася після слів Джулі. На її обличчі залишилося тільки презирство до дівчинки. Джулі вся спантеличена і збита з толку, сіла біля Крістіни. Весь урок міс Роусен просиділа, як натягнута струна. Вона з досвіду знала, що такі, як місіс Грехем, спокійним тоном не говорять: «Сідайте!».

Відразу після уроку географії, Джулі очікувала неприємностей на свою адресу. Вона мовчки йшла за Крістіною по коридору, нова подруга намагалась пояснити їй про правила їхньої школи. Міс Роусен побачила постать, яка дуже швидко наближалася до них. Джульєтта встигла подумати про директора школи і навіть про місіс Грехем, однак її очікування не справдилися.

− Крісті, ти, що з глузду з'їхала? Ти стала камікадзе? Таке заявити самої місіс Грехем !!!

− Алекс, я тут ні до чого. Ми просто запізнилися на урок на дві хвилини, а Джульєтта заступилася. Вона така класна, а головне безстрашна, − захоплено відповіла міс Дойл. Після цих слів Джулі злегка підняла голову і остаточно переконалася, що це не місіс Грехем. Перед нею стояв досить високий хлопець, злегка схожий рисами обличчя на Крісті: світле каштанове волосся, розумні очі, гострий ніс і довгі вії. Він, як і Крістіна, здивувався, але було незрозуміло чому.

− Ой, Джульєтто! Я забула представити тобі мого брата. Це Алекс.

− Той самий, якого згадувала місіс Грехем в нашому досить палкому діалозі, який був більше схожий на монолог старої діви.

Юнак здивовано подивився на неї і м'яко відказав:

− Так, я у неї улюбленець, але тепер бачу, ти посіла перше місце в її нескінченному списку.

− Як бачиш. Мене звуть - Джульєтта Роусен, але чомусь твоя сестра не хоче називати мене Джулі.

− Ти не просила називати тебе Джулі. Мені аж ніяково стало через це.

− А як би вам всім хотілося міс Роусен? − відповіла дівчинка. Щось знову найшло на Джульєтту, вона в одну мить стала ненавидіти школу св. Георга.

− Джулі, заспокойся,− ласкаво відгукнулася міс Дойл. − Я розумію, ти засмутилася через місіс Грехем.

− Плювати мені на місіс Грехем, я хочу скоріше виїхати звідси, − в серцях випалила Джулі, хоча така зухвала поведінка була невластива їй, та й нових знайомих вона не хотіла налякати і образити.

− Боже, якби моя мамуся почула тебе, то впала б замертво, − схвильовано промовила Крісті.

− Хотів би я подивитися на це, − ледве стримуючись від сміху, вставив свої п'ять копійок брат Крістіни.

− Алекс! − роздратовано прикрикнула його сестра.

− Гаразд, пробачте мене, я погарячкувала, − обдумано відповіла Джулі. На хвилину Джулі навіть стало легше, тому що їй дали висловитися. Але хто? Люди, яких вона знає всього лиш день. Так, це дійсно було дивно.

− Ой, скоро дзвінок. Нам пора, Алекс, − Крісті потягнула Джульєтту на урок і помахала братові рукою.

− Приємно було познайомитися, Алекс - викрикнула Джулі до Алекса,

− Мені теж.

Весь шкільний день Джулі міркувала, як буде жити далі в незнайомому і загадковому Лондоні, який вабить і відштовхує її одночасно. Після уроків Джулі запитала, чи йде Крісті додому чи ще залишиться в школі: