10

Настав понеділок: сумний і похмурий. Джулі прокинулася з першими сонячними променями. В її душі ще зберігся неприємний осад після розмови з Робертом. Він, то був ввічливий з нею, то навпаки хотів змусити її переживати і мучитись. Вона була впевнена, що в Лондоні їй не знайти тієї людини, яка б зрозуміла її. Сьогодні вона збирається в нову школу св. Георга. Сама думка про те, що вона вчитиметься в англійській школі − викликала в неї огиду Джулі звикла до інших звичаїв, для неї це удар по її тендітній підлітковій психіці.

Мама, як завжди, побажала їй вдалого дня. Вона радісно стояла на порозі і махала Джулі рукою. Дівчинка йшла по вулиці і бачила, як та почала оживати: хтось ішов на зупинку, хтось сідав у таксі або у роллс-ройс. Джулі мирно наближалась до зупинки, де із-за рогу з'явився двоповерховий автобус. Разом з іншими дітьми дівчина сіла в автобус і купила квиток.

Міс Роусен тихо сіла позаду, слухаючи гомін подорожуючих: діти менше її за віком − совалися на сидіннях і жваво розмовляли; ті, що були старше її перешіптувались між собою, і тільки хлопець в круглих окулярах сидів так само мовчки, як і вона, у другому кінці автобуса. Він, ніби не помічав, що відбувається навколо і тільки іноді поглядав у вікно. Звичайний перехожий вийшов на наступній зупинці. Джулі вже й самій не терпілося встати, хоча вона проїхала всього дві зупинки.

Покинувши салон теплого автобуса, дівчина побачила перед собою величезну будівлю, яку важко було назвати школою, швидше за все, університетом. Школа вразила її своїм виглядом: дерева акуратно височіли над нею, величні сходи, немов запрошували всіх бажаючих відвідати обитель знань. Джулі задумалася над тим, що школа, напевно, дуже дорого обійшлася її батькам.

Всі її думки закружляли, як метелики, коли вона почула звук шкільного дзвоника. Дівчинку всю пересмикнуло, і вона вихором помчала до школи. Джульєтта бігла великими і довгими коридорами і не звертала уваги на інтер'єр школи. Постукавши у «А9», вона попросила дозволу увійти. На диво, її інтуїція допомогла знайти свій клас. 

Джульєтті пощастило, що клас історії розташовувався на першому поверсі. Їй потрібно просто було зайти в школу і повернути ліворуч, продовжувати йти, до тих пір, поки не потрапиш у глухий кут, а далі повернути на право. Геометрія кабінету виявилася досить простою. З такими безглуздими роздумами Джулі увійшла в клас, де сиділо приблизно двадцять чоловік.

− Запізнилися, юна леді! − звернувся вчитель історії до Джульєтти. Школярка ще раз вибачилася. На перший погляд її новий учитель не був суворий, та ще, напевно, любив пожартувати. Можливо, Джулі просто здалося, що він не такий вже поганий чоловік. Йому було за сорок, худорляве тіло і добрі очі, як у казкаря.

− Прошу тиші, − звернувся той до класу. – Це, якщо я не помиляюся, нова учениця − міс Джульєтта Роусен. Вона прибула до нас з Нового світу. Я думаю, ви з нею поладите і розповісте їй про англійські звичаї. А я зроблю так, щоб вона на моїх уроках не нудьгувала.

Джульєтту здивувала така щирість і наполегливість у словах вчителя. Вона мимоволі посміхнулася і сіла за запропоноване місце. Весь урок дівчинка мовчки слухала вчителя. Він хотів заманити своїм предметом і йому це вдалося б, якби багато хлопців не розглядали новеньку, яка із захопленням слухала містера Мордвіна та потихеньку забувала про свої проблеми. Перше враження про школу у Джулі склалося гарне. Після уроку з нею захотіли познайомитися учні. Чому вона стала в центрі уваги, вона не знала. Джулі захотілося мовчки вийти з класу, але натовп однокласників загородив їй вихід.

− Привіт! Мене звати Том. А це правда, що говорив містер Мордвін?

− Що саме? − невдоволено запитала Джулі. Хлопець, який назвав себе Томом, був трішки повненьким. Його обличчя було обсипане веснянками, доброзичливий погляд і проникливі сірі очі показували, що він не є хуліганом.

− Те, що ти приїхала з Америки до нас, − ще більш неспокійним голосом відказав він.

− Так, правда. А що в цьому такого? – спантеличено запитала вона.

− Загалом-то, нічого. Правда, не кожного дня до нас приходять заморські іноземки, − відповів Том, вихваляючись своїми міркуваннями.

− Я дуже за вас рада,− нетерпляче відповіла Джулі, яка хотіла швидше залишити приміщення.

Раптом із стовпи зівак вийшла дівчинка, яка була вище за Джулі і мала карі розумні очі та гострий прямий ніс. Вона невдоволено подивилася на Тома, який, напевно, хотів задати Джулі ще тисячу питань.

− Ей, Томасе, тобі ще не набридло до всіх чіплятися? − суворо звернулася до нього дівчинка. Вона співчутливо, і в той же час, проникливо подивилася на Джулі. Нова однокласниця Джульєтти явно була здивована.

− Я не хотів нікого образити, Крісті. Мені просто цікаво, − невинно, як би соромлячись за свою поведінку, відповів Том.

− Ти не ображайся на Тома. Він завжди в нас такий допитливий, − сказала Крісті.

− Я не ображаюся. До речі, спасибі за допомогу, − посміхнувшись, подякувала Джульєтта.

− Будь ласка. Мене звати КрістінаДойл, − відповіла доброзичливим тоном дівчинка, протягуючи руку Джулі.

− Джульєтта Роусен, − Джулі потиснула Крістіні руку. − Я бачу у тебе дуже знамените прізвище, − посміхнулась Джулі.

− Ти не перша, хто говорить мені це. Але, на жаль, я і сер Артур просто однофамільці.

− Зрозуміло. Ой, Крістіно, а скільки часу? Ми часом не запізнюємося на наступний урок? − запитала Джульєтта.

− Ще ні. Однак, нам потрібно поквапитися, якщо ти не хочеш мати проблем з географією.

− А що можуть бути серйозні проблеми? – здивовано подивилась Роусен на Крістіну.