9

Місіс Вандерсон і її рідня охоче прийняли запрошення увійти до будинку. Джулі все ще стояла на тому самому місці й не рухалась, щось все-таки не давало їй спокою. Дівчинка поглянула на небо, і побачила, як пішов дощ − тихий і заливистий.

Тепер всі гості були у зборі. Джулі розвернулася і попрямувала до столу. Весь обід вона сумувала, не дивлячись на те, що мама давала їй доручення, а бабуся Нортон постійно докучала своїми питаннями. Анна вела себе невимушено і рятувала Джулі від старенької сусідки. Сам же чоловік і племінник Аннабель мовчали. Тільки іноді містер Вандерсон відповідав на питання гостей. Він розмовляв повільно й ввічливо, приємно посміхався і намагався підтримати розмову навіть тоді, коли не розумів до кінця про, що йде мова. Сусіди Джульєтти мало їли, лише іноді підносили до свого обличчя чашку з ароматним чаєм.

Джулі піднялась і почала відносити посуд, коли гості перейшли в іншу кімнату. Дівчина відчула ейфорію від того, що познайомилася з новими прекрасними людьми, однак сімейство Вандерсонів залишалось для неї цілковитою загадкою. 

− Допомогти? − ці слова пролунали, як грім серед ясного неба. Роберт ліниво розглядав гостей, притулившись до стіни.

− Ні, дякую. Я сама впораюся, − відповіла дівчинка, відчуваючи, що приходить втома.

− Ось так завжди. Ніхто не хоче, щоб я допомагав, − сумно відказав Роберт.

− Просто ви у нас в гостях ...

− І що? − перебив її Роберт. − Я, що не можу допомогти?! Вибач, − юнак грубо виправдався і підійшов ближче до Джульєтти. Він розглядав її, як якийсь експонат в музеї. Причому, Джулі здавалось, що він просто насолоджується її необізнаністю. 

− До речі, вам подобається цей будинок? Правда, він чудовий? − змінив тему племінник Аннабель.

− Будинок гарний. Але я відчуваю, що це місце не для мене, − сумно відповіла дівчинка. Спогади знову захопили її розум й душу.

− А я б жив тут. Я чув від тітки, що ви переїхали з Америки. Не розумію, що тебе туди тягне. Тут в Англії все таке звичне.

− Ностальгія, це зветься саме так. Тобі дуже важко зрозуміти мене. Ти не знаєш, як це втратити своє звичне життя і звикати до нового.

− Я знаю. Повір мені і в старій добрій Англії є, де повеселитися, − продовжив юнак. Його очі блиснули злобою, Джулі помітила це, і їй ще більше захотілося закінчити цей безглуздий діалог. Племінник Аннабель почав дратувати її. Він намагався бути чемним, але його міркування суперечили всьому, що так любила Джулі.

− Мені не потрібні розваги, а тільки спокій і затишок. Я, що мало прошу для себе, − розлютилася дівчинка. У відповідь їй пролунав монотонний сміх Роберта. Схоже, йому подобалося дражнити сусідку Аннабель. Її простота здавалася йому справжньою знахідкою. Джулі вважала інакше. Вона просто розвернулася і пішла. Дівчинка швидко поміняла свою думку про Роберта: сьогодні він здався їй егоїстичним та лицемірним. Не встигла вона дійти до сходів, як він загородив їй шлях.

− Вибач, Джульєтто, за мою грубість і неввічливість. Я не повинен був так поводитися.

− Гаразд, проїхали, − зітхнувши, відповіла вона. Вся ця метушня зі святковим обідом набридла їй, а ці вибачення були передбачувані.

− Я бачу, що тебе неабияк все дістало, − посміхнувся Роберт. Він, немов прочитав її думки. Вона у відповідь закивала. Всі ці люди були чужі їй, її недавній ентузіазм випарувався. Тепер ще й племінник Аннабель не давав їй спокою.

− Гаразд, я не буду тебе діставати. Тим більше на тебе ще чекає школа св. Георга. Приємних шкільних днів!

− Що? − викрикнула Джулі. За ці дні вона навіть забула, що в понеділок їй йти в нову школу.

− Хіба вже завтра? І як ти дізнався? − здивовано подивилася вона на нього.

− Ця школа розташована недалеко від нашого кварталу. І якби ти уважно слухала свою маму, то знала б, що за столом вона обмовилася в яку школу ходитиме її дочка. Я заспокоїв твою душу, ти ж кудись йшла, я і не маю наміру тебе затримувати, − сказав юнак, отруйно посміхнувшись. Джульєтта подумала, що Роберт може легко зачаровувати людей і відштовхувати їх. Вона зітхнула і нервово знизала плечима. Святковий настрій зник на весь вечір, і Джулі пожалкувала, що запросила племінника Аннабель.