Заповіт його правил

10 Розділ

Здригаюся й повертаю голову, щоб побачити Юсупова, який дивиться на нас наче лютий звір.

 

— Треба ж... Щось я не чув, що ти одружений, — іронічно кидає чоловік, відпускає мене й різко розвертається, дивлячись на Гната впритул.

— ...Забери... руки... від... неї, — з розстановкою повторює мій чоловік, і мені стає страшно, бо таким я Гната ще ніколи не бачила.

 

У нього жили на шиї напружилися, і я чітко відчуваю, що ці двоє високих кремезних чоловіків зараз зчепляться.

 

— Прибрав. Але я щось не впевнений, що ця дівчина має до тебе хоч якесь відношення.

— Абрамов. По лезу ходиш, — цідить Юсупов і робить крок уперед. — Ти зараз переступаєш межу...

 

У мене серце завмирає від того, як повітря між цими двома наелектризовується. Кидаю погляд убік, хочу знайти бодай когось, кого можу просто покликати на допомогу, якщо чоловіки почнуть кулаками доводити, хто правий, а хто винен.

 

Поглядом я чіпляю охоронців: хлопці з навушниками у вухах стоять по стійці смирно, але чомусь не квапляться рознімати двох кремезних суперників.

 

— Юсупов, а я дивлюся, ти звинчений. Чи вже дійшли вісті? Невже особисто з'явився, щоб привітати мене з виграним тендером?

 

Чоловік, той самий Абрамов... Він не поступається Юсупову в зрості, і видно, що це такий же запеклий хижак. А два альфи на одній території — це завжди війна, так і тут...

 

— Нариваєшся, Вадиме...

— Ти теж, — кидає у відповідь явний конкурент мого чоловіка й знову дивиться на мене. — Він дійсно твій чоловік?

 

Його запитання... Воно настільки несподіване, що я застигаю. До мене раптом доходить: цей Вадим мене що, від Юсупова захищає?! Чи ці двоє один одного просто на дух не переносять, а я лише привід для війни?

 

— Вона. Моя. Дружина. Схаменися, Вадиме, — різко видихає Гнат і переводить на мене палкий погляд.

 

Щось таке застережливе прослизає в його бурштинових очах, що я вперше не наважуюся бодай щось заперечити чи сказати. Сковтую гулко. Хочеться просто втекти куди подалі й дозволити цим двом роздерти один одного на шматки.

 

— Ти лякаєш дівчину, — знову лунає голос Абрамова, який робить крок у бік Гната. — ...Щось я не пригадую... хоча... наче ти був одружений... Тільки от недивно, що твоя дівчина вирішила погуляти від такого душніли, як ти.

 

У відповідь на це Юсупов замахується. Один швидкий рух, і його візаві отримує відточений хук по щелепі, але що найдивовижніше — Вадим витримує удар, і зав'язується найсправжнісінька бійка.

 

На моїх очах відбувається щось нереальне. Двоє кремезних чоловіків завдають один одному чітких ударів. Обидва явно підготовлені й знають, як і куди бити, як ухилятися від прямого удару. Я ніби у фільмі опиняюся й спостерігаю за тим, як до їхньої бійки приєднуються й інші, і от за мить увесь клуб перетворюється на якийсь бійцівський ринг.

 

Десь натовп охорони намагається розняти відвідувачів, але не справляється. Самі отримують здачі; я помічаю, як один охоронець, зловивши лівою від Гната, взагалі відлітає в нокаут. В клубі відбувається щось страшне: раптово до мене доходить запах гару й диму, за секунду вмикається пожежна сигналізація й спрацьовують спринклери, прикріплені до стелі, зрошуючи присутніх водою.

 

Моя сукня вмить намокає. Хтось у натовпі, збожеволівши, штовхає мене в спину. У цьому безладі мені здається, що якщо впаду на підлогу, то мене просто затапчуть, але цього не стається. Мій політ перериває Гнат: він ловить мене за талію й притискає до себе, сам дивиться кудись уперед, а я піднімаю голову й спостерігаю за тим, як по його красивому вольовому обличчю текуть краплі води, як вони змішуються з кров'ю, що витікає з порізу на вилиці.

 

Навіть зараз, потріпаний і розхристаний, з цупким поглядом Гнат викликає відгук у моєму серці. Він притискає мене до своего боку й прокладає нам шлях у натовпі, не дає нікому мені зашкодити, ховає від можливих стусанів та ударів, планомірно ведучи до виходу з клубу.

 

Фактично тягне мене на собі, а я наче в тумані перебираю підборами. Те, що коїться навколо, нагадує фільм: десь завиває сирена, а коли ми вибираємося на вулицю, я чую виття поліцейських машин і пожежних.

 

— Гнате! — кричу, щоб бодай якось привернути увагу мільярдера; ситуація мене вже конкретно напружує й лякає. — Гнате, відпусти мене негайно!

 

Для більшої переконливості гачу йому в плече, щоб випустив із захвату, та рука на мені стає залізною скобою — не зрушити. Мої ноги на чортових підборах геть починають заплітатися, і Гнат цідит крізь зчеплені зуби брудне лайливе слово, як пушинку підхоплює й бере мене на руки.

 

Не збиваючись із кроку, несе мене до машини, знімає блокування й заштовхує на переднє сидіння. Грюкає дверима так, що я здригаюся. За мить сідає на водійське сидіння.

 

— Юсупов! Ти з глузду з'їхав?! — кричу на нього.

 

Нерви натягнуті, а мій чоловік без зайвих слів блокує двері, вдавлює педаль газу в підлогу й стартує з такою швидкістю, що мене вдавлює в сидіння. І я розумію, що ситуація набирає обертів і все просто виходить з-під контролю.

 

— І давно ти знаєшся з Абрамовим? — ричить цей звір і входить у поворот так різко, що мене прибиває до скла.

— З Абрамовим?! — скрикую, а сама втискаюся в сидіння.

 

Мені здається, що ми зараз в аварію потрапимо, розіб'ємося на смерть. Мій чоловік таку швидкість за секунди набирає й починає лавірувати на трасі подібно до гонщика «Формули-1». Тільки-от у нього зі швидкістю проблем немає, а мене буквально паралізує від страху, коли усвідомлюю, що на нас мчать машини і здається, що ще секунда — і ми вріжемося, та мільярдер майстерно ухиляється від зіткнення, обганяє й порушує цілу купу правил дорожнього руху!

 

Зі страхом дивлюся на всі боки, хочеться, щоб звідкись вискочила поліцейська машина й змусила лихача зупинитися, вліпила штрафи, аби тільки цей псих натиснув на гальма. Прикушую губу. Уже забуваю всі слова, але, схоже, Гнат вирішив провести допит із пристрастю:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше