7 Розділ

Щоб хоч якось відволіктися від гнітючих думок, я рятуюся роботою: влаштовуюся на зручній білосніжній канапі в холі й відкриваю свій альбом, звертаючи увагу на нотатки, які зробила раніше.

 А вже потім беруся за планшет.

 У мене так буває. 

Думки самі приходять, і рука ніби сама малює.

 На основі того, що вже встигла помітити, у мене народжується ідея, яку я замальовую. Як завжди, у такі миті я забуваю стежити за часом і приходжу до тями лише від холодного голосу економки: 

— Вечеря вже готова. 

Здригаюся й піднімаю голову від планшета, помічаючи, як жадібно Софія Михайлівна дивиться на те, що я робила, а я вже не та дурненька, якою була раніше. Блокую планшет, який тепер на коді, а розблокувати його можна тільки за три спроби. Перевищиш ліміт — і далі я набиваю додатковий код саме для такого випадку, а от зловмисник не пробереться. 

Довелося показати планшет знайомим програмістам. Вмілі хлопці, вони самі пишуть програми, і ось таку найцікавішу штуковину придумали, а я своєю чергою познайомила програміста Сергія з моїм клієнтом, якому оформлювала заміський маєток. Між іншим, одним із головних бізнесменів у сфері АйТі нових технологій, тож, як то кажуть, думаю, програма Сергія буде доступна якщо не масам, то вже у сфері бізнесу точно. Промислове шпигунство нині поширене. І не промислове теж. Кому як не мені знати... 

— Господар дзвонив. Буде за двадцять хвилин, — рапортує жінка, а у мене неприємні сироти по спині пробігають, тому що він не мене до відома про свій приїзд ставить, а невідомо кого. 

Тріумф, який я читаю в очах економки, мені також говорить, що й вона дотримується цієї думки. Й мені не потрібен дзвінок від Гната взагалі-то — я була б і рада його в очі не бачити й не чути, але тут інше. Тут явна демонстрація того, що ставлять до відома кого завгодно, але не дружину. 

— Прекрасно, — відповідаю, зціпивши зуби, — мені якраз вистачить часу, щоб підготуватися. 

Встаю з місця й забираю свої речі. Більше ніколи помилки у вигляді залишеного відкритого альбому я припускатися не буду. Константиновій цього вистачило, щоб зруйнувати все моє життя й украсти мій проєкт, видавши за свій. 

Опановую себе. 

Не хочу думати про цю злодійку, але... не можу, образа залишилася, рана не загоїлася і, думаю, не загоїться, тому що у мене вкрали не якусь річ. У мене відняли віру в найкраще. 

Приймаю скупу усмішку Софії Михайлівни, в чиїх очах плещеться тріумф, і розумію, що для відсічі мені треба переодягтися: Направляюся в гардеробну кімнату, розпаковую свою валізу, не звертаючи уваги на підозрілу тишу, яка панує тут. 

Мені зараз не до витівок котика, витягую зі свого скарбу маленьку чорну сукню й радію, що з вечора закинула її. Зазвичай я її ношу з приталеним піджаком, і це виглядає ефектно, сукня трохи прикриває коліно й загалом виглядає строго... якщо верхню частину прикрити. Але сьогодні я не маю наміру прикриватися! 

Підбираю білизну, натягую панчохи й нарешті поправляю бретелі сукні, спостерігаючи за собою в дзеркалі. 

Злість кипить у крові.

 Адреналін б'є ключем, проводжу гребенем по волоссю й залишаю локони розпущеними. Я вирішую йти до кінця й вихоплюю косметичку із сумки, помічаючи, як у дзеркалі поступово з'являється якась незнайома мені жінка. 

У неї пухкі губи, намащені блиском, і підведені олівцем очі, які горять отруйним полум'ям помсти... Чую, як зовні лунають звуки машини, що під'їжджає, і розумію, що час настав. Взуваю шпильки, які мені заборонив носити Гнат, і виходжу зі спальні. 

Чіпляюся за перила, оскільки пошкоджена нога на шпильці починає нити, але мене вперед веде затятість. Чую, як внизу грюкають вхідні двері, і адреналін у мене в крові знову підстрибує, однак я змушую себе ступати рівно, з відведеними назад плечима. 

Помічаю внизу Гната, він кидає теку з документами на стіл і починає послаблювати краватку. Усі його рухи чіткі, рівні, ніби сповнені роздратування; чоловік стоїть до мене спиною, і я знову споглядаю його широченні плечі. 

Нарешті він розправляється з краваткою і, мабуть, чує цокіт моїх підборів. Гнат повільно обертається, і я в минуле повертаюся, коли ось так само спускалася сходами й внизу мене чекав коханий чоловік, який ось так само, як і в минулому, завмирає і кидає на мене свій уважний погляд, що проходить по всій моїй фігурі. І коли він знову заглядає мені в обличчя, то в карих очах із золотистими вкрапленнями ніби народжується справжнісіньке полум'я... 

Гнат ніби кам'яніє, його рука стискається на краватці; вона тепер мені здається зашморгом, який мій колишній-теперішній чоловік накинув мені на шию. Спогади розсіюються, і залишається люта образа й бажання відплатити Юсупову за все, що він накоїв! 

— Добрий вечір, — вимовляю скупо, тоді як Гнат ніби до тями приходить.

 — Ти все ж спустилася до вечері? — скидає брову, здається, що навіть сам здивований.

 — До святкової вечері, любий чоловіче, — розтягую губи в усмішці, — нам багато чого треба обговорити. 

Гнат примружується, відчуває каверзу і правильно робить. Залишається остання сходинка, яку я майже долаю, але ушкоджена нога підводить, і я лечу вперед. Не знаю, як так виходить, але я знову опиняюся в руках свого чоловіка; той хмурить свої брови багатозначно, але нічого не говорить щодо моїх підборів, які нещодавно заборонив мені взувати. 

Відсуваю від себе його загрубілі руки й ступаю в бік веранди, де й справді накритий столик на двох, стоять свічки й загалом атмосфера занадто інтимна. Гнат не дозволяє мені відсунути для себе стілець — подібно до галантного кавалера, сам допомагає сісти.

 Відкупорює пляшку й наливає у келихи напій. При цьому дивиться на мене й очей не відводить. Я впізнаю цей погляд, і сироти починають бігати по спині. У Юсупова природна агресивна сексуальність, складно такому протистояти, але все ж... Я в душі торжествую, тому що він не може заховати від мене свої почуття. І я бачу, що йому подобається те, що він бачить. Нарешті Гнат сідає навпроти мене й упирає в мене свій бурштинний погляд.