Чарзілля

Бійка завершилася перемогою старця в балахоні. Хоч не хочеш, а Скарбницику таки довелось розпрощатися з Шаолінем, котрий відправився за старцем пройшовши повз живий коридор, який створив натовп з повагою розступившись перед бійцями. Та Скарбницик довго не сумував. Дав знак прислужникам вивести клітку з атласною накидкою, торгівець, почав зазивати народ погледіти не нове чудо із чудес: чарівницю гір високих і морів глибоких прекрасну Фіофану.

- Підходь зцілитися чи оздоровитися! – зазивав Скарбницик. – Дізнайтеся про майбутнє, хто боліє здоровіє, кого не люблять по тому будуть сохнуть, - обіцяв торгівець. – Приходь хворий будеш здоровий, прийдеш нещасний вийдеш щасливий.

         Хто ж не хоче зцілитися чи дізнатися про свою долю, а вже про діла сердешні нічого й казати. Натовп вистроївся біля загадкової клітки. Скарбницик зняв атласне покривало і натовп захоплено загудів побачивши красуню. Розпущене чорне волосся, блискучі зелені очі, губи наче калина. Ох і гарна ж дівчина, струнка як та молода яблуня, пахуча мов липа, така вже миловидна й приємна, що зроду не подумаєш, що вона ворожка. Прислужники принесли мішечки з усілякими травами і ворожка почала приймати людей за платню хто скільки дасть. Розклавши коло із різних квітів, що так запахли на весь базар, що всі подумали чи не сказився продавець прянощів пустивши весь свій товар по вітру. Глянувши в коло в котрому ніхто крім Хмаринки нічого не бачив, дівчина сумно посміхнулась, закрила зелені очі, і щось там пробубнівши затряслась буцімто пробудила раніше часу вершника Апокаліпсису з гілкою Чорнобиля. Потім кинула в коло мішечок з якимись травами визвавши хвилю здивованого гомону коли натовп побачив як в колі спалахнуло полум’я в котрому лише Хмаринка побачила вершника в чорному. Малюючи руками в повітрі спіраль, Хмаринка затягнула вершника з полум’я до себе в душу. Потім сказала щось на кшталт: «Бути суду бий посуду», після чого відкрила очі, і люб’язно посміхаючись людям, пальцем поманила до себе молодицю, що не зводила з неї зачарованого погляду. Забалакавши з дівчиною на її мові, Хмаринка зашепотіла тій на вушко які сердечні діла бентежать юну душу. Молодиця, червоніючи відвела погляд, та долонями нагнав на себе прохолоду, приклала вухо до губ ворожки, котра детально розказала де треба перестріти красеня, щоб непомітно підсипати у воду зілля після якого хлопчина очманіє від її краси. Давши все що в неї було, а на базар дівча послали, аби купити на місяць оливкового масла, дівчина побігла на ту вулицю по якій незабаром буде йти її коханий, котрому вона запропонує вгамувати спрагу холодною водою із криниці. І пішла слава на весь базар, що у Скарбницика чудернацька бранка здатна з чахлого зробити квітучого, а з не ходячого, - ходячого. Народ хлинув так, що Скарбницику довелося скласти графік прийому і завищити ціну, аби хоч якось зменшити наплив людей, бо ще трохи і люди висмокчуть з Хмаринки всі соки, і на чому тоді йому робити комерцію. Замовлень немає, монаха Шаолінь довелося відпустити з тим моторошним дідуганом з котрим краще не зв’язуватись, як підказувала Скарбницикучуйка, яка не один раз рятувала його грішне життя. Та ні що не могло зупинити бажаючих зцілитися і поправити свої діла сердешні. Тож впіймавши удачливу хвилю, Скарбницик жив аж співав від грошей, що так і лізли до його кишені. Та врятувавши себе від дідуга в балахоні, чуйка таки його підвела бо Скарбницик, осліплений неймовірно легкими надприбутками не вгледів знаки якими так і сипала та самачуйка, що підключившись до його лінії життя била у всі дхвони: «Біда Скарбницик! Біда!». Та Скарбницик не брав до уваги ані випадково кидані фрази перехожих, що балакали поміж себе, як би не розлютило де кого Хмаринкове ворожіння. Не покаявся й тоді коли до нього прибіг батько доньки, яку кинув хлопець заради якоїсь прислуги, що замість оливок, купила у ворожки зілля. Втішаючи батька Скарбницик хотів було відкупитись, та батько не втримався й розридався перед ним як маля. Єдина донька не витримав позору вкоротила собі віку. Скарбницик, замість того аби схаменуться, і хоч би на деякий час згорнути ворожіння, зібрав кругленьку суму і відправив багатим вельможам подарунок, аби забезпечити собі надійний захист сильних мира нашого. Регулярно відсилаючи такі подарунки Скарбницик забезпечив соді захист та небачив бурю яка назрівала над його головою.

Аптекарі, що мали прибутки від продажів усіляких трав та мазей, які в кращому разі нічим не шкодили били на сполох. Майже ніхто не звертався до їхніх послуг. Всі хворі лікувались у Хмаринки. Тож терплячи величезні втрати, вони не могли терпіти Скарбницикове щастя. Та хабар який вони зібрали був наскільки смішний у порівнянні з тим, що Скарбницик відсилав вельможам щомісяця, що аптекарів послали у синю далечінь. Бачачи таке діло цілителі скинулись на вбивць. Та де там пробратись до Скарбницика, коли він виставив навколо свого маєтку охорони в три кільця. Розвівши руки аптекарі хотіли вже змиритись і йти до конкурента з діловою пропозицією віддавати йому половину заробленого, якщо його відьма буде відправляти людей по ліки до їх аптеки.  Та ситуація неждано почала грати на їхню користь. Після смерті дівчини котру кинув хлопець заради іншої в місті почали з’являтися інші дівчата, кількість котрих могла б створити спільноту «Розбитих сердець». А кохання це такий вогонь з яким краще не гратися. Коли одна приходила, щоб видерти очі розлучниці, охорона без зайвих клопотів усмиряла істеричку женучи її геть. Та коли почали приходити по двоє, троє, а той й по четверо, то охоронцям було непереливки. Відганяючи від Хмаринки дівчат, охоронці привертали багато уваги, не кажучи про переляканих клієнтів, які завбачивши таку істерику розбігалися як миші боячись, як би і їм не перепало. Бачачи такі справи аптекарі про себе посміюючись потирали руки в надії на крах ворожого процвітання. Справи й справді пішли вниз. Бажаючих ставало все менше і менше, а розбитих сердець розлючених на Хмаринку ставало все більше і більше. Не отримуючи прибутків Скарбницику нічим було платити вельможам, а це рано чи пізно закінчиться для нього бідою. І не треба тут чуйки, щоб зрозуміти народну мудрість: «Брав на дурику, а повернеш піввіку».