Глава 10 Неволя (Майстер Шаолінь)

Чекаючи на повернення сина, Абаш, аби заховати від солдат хвилювання, велів розділити награбоване добро у відповідності кому, яка доля належить. Потім велів всіх вишикуватись для перевірки численності і готовності свого загону. І тільки коли з лісу вийшов ледь живий ординець, у Абаша затремтіли ноги. Та зовні він себе не видав велівши покласти раненого на сіно, і коли той більш менш зібрався з силами, спитав, що сталося. Почувши про смерть сина, Абаш заскок на коня і пустився в галоп. Знайшовши на поляні сина, він протримав його в обіймах майже сутки, ревучі як скажений звір. Після чого зняв перстень, дав клятву і поїхав до свого загону. Дав розпорядження лікарю забрати тіло з поляни для транспортування додому, Абаш велів зібрати всіх полонених і завести в панські покої. Поклавши тіло мертвого сина в панський маєток, Абаш, велів заколотити всі вікна і двері, обложити домівку соломою і підпалити. Як не просилася Наталка, як не рвалася до побратимів воліючи скоріше померти чим дивитися як її рідні й близькі горять живцем, та Абаш накрутивши на руки коси змусив дівчину дивитися на це полум’я жаху. Велівши скарбнику вирахувати з його здобичі долю і віддати воякам, Абаш дав команду вирушати додому. Пливучи до рідних земель на турецькій галері, Абаш не зводив очей з полоненої Наталки. І скільки вони не пливли скільки з його очей капали сльози. Причаливши до берега, Абаш протерши очі вперше за час плавання вийшов на свіже повітря, і не встигнувши й вдихнути зразу забіг до Наталки, ховаючись від божевільного крику жінки, - матері Азата. Закривши долонями вуха, Абаш підвивав разом із жінкою, і заспокоївся лише тоді коли Наталка ніжно торкнулася його голови, погладивши котру внесла в його душу спокій. Занурившись в обійми полонянки, Абаш плакав як те маля, і нарешті виплакавшись витер сльози, і, від сорому уникаючи дивитися в очі Наталки вийшов на берег, велівши слугам нести його частку до маєтку. Життя пішло день за днем невпинно виливаючи дні в бездонну прірву вічності. В перші дні Наталці звісно було непереливки, та поживши пару місяців дівчина поступово пристосувалася до нової обстановки. Попервах вона думала, що господар, аби помститися за смерть сина буде над нею знущатися поки не доконає до смерті, та бач Абаш її не чіпав. Віддавши дівча в руки до управительки наложниць, Абаш забув про бранку і весь погрузився в торгівельно-військові справи, аби відбити втрати, що він зазнав спаливши живцем полонених. Наладивши торгівлю більш-менш нормально, Абаш взявся до бранців яких можна було продати за вигідну ціну. Для цього він велів їх більше кормити, аби ті мали гарний товарний вид. Як добрий купець він кожного дня ходив на ринок рабів, аби купити кволих молодих рабів за безцінь, щоб потім підкормивши продати  втридорога. За справами Абаш забував про безутішну втрату, та тільки-но він бачив Наталку, як все знову ставало перед його очима. Та як йому не було боляче, Наталку він мало того, що не чипав, так ще й відгородив від тяжкої роботи, велівши управительці знайти вчителів для українки, господар чекав, що її навчать їх культурі та традиціям. Тож замість того щоб непосильно працювати, Наталці відкрилося нове життя в якому є письменність та музика, скульптура та живопис, поетичні зізнання в коханні, і все це таке безтурботне і прекрасне, що душа виплигувала з грудей від щастя. Виряджена як та цариця, що пахла як роза, хіба могла Наталка не викликати заздрість у жінок Абаша, яким чоловік зроду доброго слова не сказав, а не те щоб дарувати дороге вбрання та вчителів усіляких мистецтв. Зле дивлячись услід новенькій паві, жінки спочатку мовчки переглядались, і приймались до щоденної роботи. Потім тяжко зітхали, і пустивши вслід прокльони приймалися до тієї ж роботи. Та бачачи, що прокльони не діють на українку, яка як цвіла так і пахла, жінки темної ночі зібрались до купи, і, порадившись винесли Наталці смертельний вирок.

На ринку рабів можна було купити все та тільки не все. Все можна було купити у будь-якого торгівця, а от не все продавав тількиСкарбницик, такий собі діловар, який не робив набіги на українські села, а замість того полював на більш екзотичний товар. Високий та стрункий із золотою  сергою у вухові з чорними кучерями, Скарбницик завжди міг запропонувати, щось надзвичайне, і звісно, хитро примружив око говорив таку ціну, що ніхто не наважувався розщедритись на кругленьку суму за якогось там, як він казав майстра Шаоліню, чи африканського вождя, або справжнього людожера якого він привіз із глибокої печери. І, коли всі нормальні люди робили набіги на багаті худобою і людом українські села, Скарбницик вирушав у похід далеко в заморські краї з яких привозив такі чудернацькі дива, що весь базар збирався навколо нього, аби послухати пригоди, та хоч краєм ока глянути на привезені трофеї. І хоча ніхто не купував екзотику, Скарбницик не залишав торгівлю, і, як де хто подейкує мав такі скарби, що жоден работоргівець з ним і поруч не стоїть. У екзотичних справ майстра були свої замовники. Скарбницик ніколи не вирушав у похід просто так. Все було продумано, замовлено і заплачено наперед. Тигрів, мавп, зебр чи тих же людожерів він привозив задля розваги і прикриття. Насправді він виконував замовлення заможних людей, які бажали щоб він викрадав для них заморських правителів, майстрів, монахів, ворожок і мало кого ще. Слава про йог унікальний товар гуляла по всій землі. На Скарбницика виходили люди з різних країв світу. Так що, поставляючи унікальний товар по всьому світу, тим самим збагачувалась культурарізних народів. Та походи Скарбницика мали один маленький, але дуже великий недолік. Похід міг тривати рік, а то й більше. За цей час замовник міг тричі передумати, обідніти, та врешті решт померти. Звісно Скарбницик був не такий дурний, щоб ризикувати своїм життям за дарма, і брав платню завжди вперед. Так що прийде замовник за товаром чи ні ніяк не скажеться на заробітку. Та хоч комерція і не була у програші все ж таки, що робити з полоненими за якими ніхто не прийшов. Як от з цим же майстром Шаолінь, котрого заставити працювати буде собі дорожче. Бо той мало того, що переб’є всю охорону, так ще не дай боже організує повстання, а таке Скарбницику ніхто не пробачить. Тож довелося виставляти майстра на базарі всім на потіху.