Послання Гетьману

  Відлежавшись після тяжкого бою, Степан зібрав навколо себе маятників, і почав рахувати втрати. «Чайку» можна було полатати, амуніцію та зброю здобути в бою, а от товаришів не повернути. Схиливши голови над братцями, козаченьки посумували-посумували та й розійшлися лагодити хто «чайку» хто амуніцію, одним словом робити хватало. Андрій, котрий так дивовижно причалив до ворожої галери, швидко вписався до гурту. Як і маятники, Андрій мав сумну долю, тому радо був прийняти до товариства. Та тільки в ученики, бо щоб стати маятником треба було пройти чимало іспитів, а саме головне це військовий похід. І хоча Андрій можна сказати був хрещений в бою, адже те, що він спас «Чорне серце» ніхто не забував, та при всій повазі йому треба було багатому навчитись, що він і робив палко бажаючи потрапити на службу до Степана Пекло. Та ладячи з усіма хлопцями, у Андрія не склалися відносини з Миколою.

Пройдисвіт дав слово Степану, що по клопоче про те, щоб Миколу прийняли у козаки. Це аж заціпило Андрія. Тож поки Юрко клопотав на Січі Андрій шукав приводу аби вступити  з Миколою в бійку. І як то кажуть хто шукає той завжди знаходить. Думаючи, що він помирить забіяк, Степан назначив їх разом нести нічну варту. Кращого моменту хіба можна бажати. Андрій рішив будь-що вияснити стосунки сьогоднішньої ночі. Розвівши багаття, він відчергував свій час, та замість того, аби розбудити Миколу, продовжував стояти на варті. Микола, бачачи, що Андрій не дуже то поспішає здавати вахту, підвівся, і підійшовши до Андрія спитав:

- А чому це ти не міняєшся?

- Та хай дитина поспить, - образливо мовив Андрій.

         І тут почалось.

         Микола різко дав ногою по обличчю, та присівши Андрій увернувся від удару опинившись за спиною противника. Розвернувшись Микола наніс ще один удар, котрий був відбитий рукою. Потім Микола вдарив по обличчю, та перехопивши руку, Андрій вдарив у відповідь, Микола повторив теж, і таке вони зробили тричі. Потім Андрій вдарив Миколу коліном. Від удару Микола прикрився обома руками, та пропустив удар ліктем по пиці. Андрій хотів ефектно завершити атаку, і плигнув аби надати удар ногою, та Микола пригнувся корпусом вперед, а потім впав на спину, і Андрій вдруге промазав. Скочивши зі спини, Микола дочекавшись поки Андрій приземлиться, дав тому смачно по носові. Андрій зреагував миттєво, наніс прямий удар ногою в живіт. Та Микола перехопив удар обома руками, аби вирватись, Андрій дав у відповідь тричі по пиці. Потім плигнувши перекрутився ставши задки до Миколи, який від ударів ослабив хватку, чим скориставшись, Андрій дав ногою по корпусу з усієї дурі. І відійшовши від противника розбігся і налетівши на Миколу правою ногою наніс з усього маху правою рукою по підборіддю, так, що у небораки кров бризнула фонтаном. Трішечки прийшовши в себе, Микола розтавивши руки побіг на Андрія, та той присівши перекинув його через спину. Думаючи, що на цьому все, Андрій переможно випрямивши спину пішов до вахти. Та Микола підвівся.

         Противники дивились один на одного як два вовки, і їх тяжке хрипіння походили на хиже ричання. Кинувшись один на одного, хлопці повалились на землю, і покотившись стрімголов спалахнули як дві скирти соломи потрапивши в багаття. Вскочивши з багаття, парубки, на яких з ніг до голови палала одежа побігли до річки, на берег якої тихенько вилізли чотири ординські розвідники, аби переконавшись, що на сущі нема ніякої небезпеки, дати на галеру сигнал причалювати. Вибігши з темряви двома вогненними пломенями, хлопці на всім ходу збили з ніг двох бусурманів не дав їм і злякатись. Вже в воді, коли вогонь погас до парубків дійшло, що вони під водою з ворогами, які мали не аби який хист в підводній боротьбі. Винирнувши, аби ковтнути повітря, Микола знову нирнув, тільки не по своїй волі. І, поки Андрій бризкався на бусурмана, аби не дати себе схватити, Миколу ординець схопив за петельки, різко підняв, і так-само різко потягнув на дно навалившись на парубка усім тілом. Та Микола не дав себе утопити так просто. Задравши ногу він охопив шию противники заставивши того послабити хватку. Потім рукою дотягнувся до ступні, і почав душити бусурмана. Та ординець як той в’юн викрутився, і опинившись між ніг Миколи, лежачи на дні своїми ногами розвів ноги парубка, який після такого прийому улігся прямісінько на бусурмана, якому тільки залишалося задушити хлопця. Поки Микола боровся за життя намагаючись збити руки, які противник зложив в замок навколо його шиї, що жАндрій? Та хоч би що! Бризкався собі та й годі. Та як то кажуть: «Якщо вам добре то не переживайте, це не на довго». Двоє бусурманів відійшовши від побаченого кинулися у воду на підмогу товаришу на котрого несамовито бризкав Андрій. Бачачи таке діло Андрій не довго думаючи пірнув і заліг на дно, і, поки вороги вдивлялися в темні води, тихенько підплив до одного і стягнув з того штани. Поки той плескався під водою парубчина зробив те саме з другим і третім ординців. Переключивши увагу з нападу на одягання штанів, Андрій тишком підпливаючи до ворога, тягнув кожного на дно.

         Справившись з трьома ворогами Андрій прислухався до Дніпра, та батько мовчки гнав темні води в чорне море. Андрій хотів попливти до берега, та раптом прямо по його спині пройшла величезна бульба. Набравши повітря Андрій пірнув під воду під якою Микола перестав боротися за життя. Схопивши хлопця за чуба, Андрій відірвав Миколу від бусурмана, який до речі теж був ледь живий. Витягнувши обох на берег, Андрій прийнявся рятувати Миколу, та й за ординцем дивився край ока, бо той кволий то кволий, а сам хамелю, хамелю не втерплю та й втечу. 

         Прийшовши до тями, Микола не тільки відригнув воду в обличчя спасителю, а й ще й заїхав тому по пиці, за те що той надавав йому ляпасів. Червоний від люті, Андрій кинувся на Миколу з криком: