Підводна лодка в степах України

Робота зорганізувалась так, що одні працювали над будівництвом підводки, а інші розвідували ситуацію. Для цього розвідники працювали по схемі: «Орел-Сова». Одним було доручено сидіти на схилі і видивлятись галери, що мали припливти повз села у якому в наймах працював Проспор, а іншим було більш «печальне» завдання вештатись по шинках і вдаючи з себе п’янчуг нагостривши вуха слухати, що хто говорить. Так Степан надіявся дізнатися про набіг ординців, аби вразі потреби прискорити будівництво підводного судна. Та бусурмани не поспішали з набігом, тому Степан мав змогу спокійно добудувати підводку. З’єднавши два човна, хлопці наробили отвори для весел і очеретяних трубок. Непогано. Та як потопити судно маятники не знали. Тільки потилиці чухали. Тоді вони придумали зробити подвійне дно, в яке насипали піску. Не погано та тільки занурившись вони не знали як винирнути. Що робити? Скинути пісок. Та ти що! Може ти ще й знаєш як? Та дуже просто: зробити стулки і коли треба їх відчинити і човен спливе. 

- Так, а як ми будемо бачити куди пливти? – спитав хлопчина, що озивався на прізвисько Кріт.

- Ти будеш сидіти зверху і рулюватимеш…

- Так аааа…?

- Думаємо козаченьки, пропонуємо…

         Не довго думаючи, козаки рішили зверху човна зробити шахту в якій посадять рульового, і через яку доречи будуть подавати в човен повітря через очеретяні трубочки.  Спробували. Ура! Все вийшло як хотіли. Тепер залишилось дочекатися ординського набігу.

         Про те що до шинка завітав не звичайний п’яничка розвідники відразу зрозуміли. Шинкар, почав будити завсідників і спочатку благав, потім наполегливо вимагав, та врешті взяв за шкірку і викинув постійних відвідувачів за двері не сказав і звиняйте. Бачачи, що скоро й до них прийде черга, розвідники затіяли суперечку хто кого переп’є, і, наливши  горілки в келихичерез край вдулине моргнувший оком.  Гучно ікнувши розвідники впали п’яні в хустку, розкинувши тіло так, щоб у Прокопчика було два виходу: або вибачитися перед гостем, і попросити його зайти завтра, або махнути рукою на п’яничок і обговорити з добродієм справу по якій він прийшов.

         Шинкар, добре пам’ятаючи стусани, які він отримав за те, що замість того щоб негайно підбігти, побіг за вишнево-горіховою настоянкою. І поважний гість плювати хотів, що це унікальний сімейний рецепт. Тож, розглядаючи мертвецькі п’яних волоцюг, Прокопчик довго не вагався. Махнув рукою і побіг до дуже поважного гостя.Не в силах забути образу, коли шановний гість відпивши настоянки сплюнув обізвавши шедевр виноробства верблюжою слиною. Прокопчик хоч і не бачив верблюда, та зрозумів, що слина цієї тварини нічим не вступає коров’ячим кізякам, на яких він і настояв вино, запахтівши його так травами, що шановний добродій тільки поахував, а шинкар насолоджуючись помстою, то і діло підливав «кізячатини» в келих про себе підсміюючись з гурмана. Видудливши третій келих, вельмишановний гість прищурив очі, і роздивляючись Прокопчика загадково посміхнувся. Від жаху що секрет його вина розкрито, шинкар затремтів усім тіло очікуючи неминучого покарання. Помінявшись в обличчі, шановний Обдула, поманив до себе Прокопчика, і коли той ледь живий від страху приблизився до обличчя гостя, той приклав вказівний палець до губ, і, давши знак мовчати, взяв Прокопчика за петельки після чого так бабахнув із задньої гармати, що свічки ледь не потухли. Зареготавши з власної витівки, Обдула, осушивши останній келих «кізятини» приступив до справи.

         Почувши про що вони теревенять, розвідник буцнув свого товариша, аби переконатися, що той від випитого не зомлів. Та вийшло так, що обидва одночасно буцнули один одного, так що зі здоров’ям у розвідників було все в ажурі. Прислухавшись до розмови, розвідники врешті-решт дізналися про те коли і де буде набіг. Прокопчик розгорнув на столі карту місцевості на якій близь лежачі села були обведені червоним кільцем. Тикаючи в червоні круги, шинкар виклав всю інформацію про те, як найкраще підібратися в те чи інше село, яке в кого господарство, хто продав, а хто кпив корову.

         Похлопав шинкаря по плечу, Обдула, вдвоє склав аркуш на якому зробив всі необхідні помітки, і поклав його в кишеню попередньо витягнув гаманець набитий грошима. Підкинувши мішечок, аби подразнити шинкаря, Обдула, хитро посміхнувся Прокопчику, після чого жбурнув гаманець на підлогу. Як той кіт, котрому кинули шматочок м’яса, Прокопчик кинувся до гаманця, збираючи монети, що викотилися із мішечка. Зневажливо скрививши посмішку, Обдула, товкнув ногою шинкаря і пішов собі геть. Тільки-но він вийшов, як Прокопчик, плюнувши шановному гостю в спину, сказав:      

- Ну що все почули?

         Розвідники лежали і непари з вуст. Мовчать як риби думаючи, що воно їм робити. Тяжко зітхнувши, шинкар повторив питання з ще більш наполегливою інтонацією. 

- Ви що думаєте, що я такий дурний, - поцікавився шинкар у розвідників. – Я відразу вас розкусив.

- Так що нам вставати?

- Ні ну не діти га, - розвівши руками сказав Прокопчик, і запросив розвідників хильнути келих другий медовухи, аби прояснити ситуацію.

         Відбріхуючись якомога довше розвідники таки не змогли втаїти правди, і розкололись під натиском питань Прокопчика як грецькі горіхи. Комбінуючи вигоди які він може отримати, Прокопчик, посміхнувшись самому собі сказав розвідникам: 

- Я вам допоможу у вашій справі, і не дивлячись на те що ви тут чули, вірте чи ні, але не все таке як здається. Тож відкиньте всі сумніви і слухайте сюди.