Розв'язка битви

Розв’язка битви була неочікуваною для всіх.

         Скільки б в тебе не було злоби та ненависті, та це погана зброя проти бувалого розбійника, що отримав хоч і не чесну, а все ж таки не одну перемогу в багатьох битвах. Тому Пилип вкотре ухильнувся від нехитрої атаки мавки, і давши тій нанести ще три безглуздих удари, знов схопив її за коси і тільки було відкрив рота щоб зригнути бруд, та слово було та вітром здуло. В рота залетіла люта бджілка і, сівши туди, куди кінчик язика торкнеться якщо захоче піднятись вгору перекреслила Підкові всі плани.

         Кинувши дівчину, Пилип з диким криком побіг куди очі дивляться, та очі не вгледіли розбійника з яким він стукнувся лобами. Чухаючи лоба, розбійники отримали ще по одному жалу прямо туди, на чом мудрець сидить коли пише свої труди. І, не даючи опам’ятатись, бджілки зробили ще контрольні укуси в шию, вуха, і ніс.

         По всій поляні бігали розбійника і самі себе хлопали, а де хто махав не тільки руками, а й шаблюками намагаючись відігнати від себе бджолину армію. Та де там відігнати. Чим більше вони махали руками й шаблями, тим агресивнішими були бджолині укуси. Забувши про все на світі розбійники погнали в ліс рятуючись від гострих жал.

         В ямі для ловлі великого звіра, нарешті зібравшись до купи лежали Характерники. Ніхто ні з ким і ні про що не сперечався. Просто лежали, і з тремтінням в серці чекали що буде далі жмурячись від сонця.

Над ямою почувся тяжкий хрип. Потім сонце заслонило чорна тінь хижака. Це була величезна медведиця для якої була вирита яма. І хоч всі мовчали як риби, всі чули внутрішній голос Зіни, який тремтів:

- Ну що я вам казав!

- Агов! Що зажурились козаченьки, немає суму без пісеньки!

         Перший хто впав у яму був Глечик, під вагою якого яма і провалилась, потім гілка зробила:трісьбибись, і до Глечика приєднались ще троє, а потім до дерева добіг Сашко Покійник, і, ні до чого кращого не додумався як залізти в дупло в якому і зворушив спокій диких бджіл, а вже потім виліз, вірніше виплигнув у яму. Так от Глечик, почувши, як розмовляє ведмедиця дівочим голосом не на жарт злякався, про що і сповістив усіх безцеремонно пустивши такого голубка, що й ведмедиця фиркнула, незважаючи на мавку, що затуливши пальцями носа крикнула:    

- Ой, як не соромно! – після чого кинула в яму мотузку по якій і вилізли козаченьки окрім Глечика на якому мотузка порвалася.

         Глузування над Глечиком різко обірвала мавка прямо спитав чи потрібно Характерникам знайти місце де знаходиться прапор «Право».

- А ти що знаєш де воно? – пролунало з ями. Скажи що воно не всередині Чорної Хащі.

         По дорозі мавка розповіла свою історію про те як її нехрещену нагуляну дитини, батьки занесли в лісову хащу аби віддати мавкам. Та за збігом обставин в тому місці де батьки проходили обряд посвяти в мавки переховувались біглі каторжники які вбили її батьків і забрали срібну підкову завдяки якій її мали б прийняти в мавки. І ось тепер вона вже багато років живе в лісах на пів дівчиною на пів мавкою.   

- Ось ми й прийшли, - піднявши руку, дав знак зупинитись сказала мавка. – За тими деревцями Чорна Хаща.

- За тими берізками та сама хаща про яку ходять такі легенди, що вперше почувши я так злякався, що три дні не їв, а жер. – Сказав Глечик, і про себе посміхнувшись, сказав, - і чого я боявся, може цієї чорної хмари! О лишенько! Що ще за страхіття.

- Зла сила Лісовика проснулась, - тривожно протремтіла мавка.

         Стріла просвистіла над самим вухом Глечика. Можна було не озиратись, за спиною була шайка Підкови.  

- Біжимо! – крикнув Глечик і побіг у Чорну Хащу.

         Раз сам Глечик не побоявся туди побігти, то чого нам боятися, подумала решта Характерників і всі гуртом погнали в хащу. Опинившись серед квітучої галявини всі на мить розгубились очікуючи побачити страшні старі дерева, що так і хочуть тебе схопити за голову, щоб закинути тебе на верхівку де беркут заклює тебе на смерть. Та омана на то й омана, щоб зачарувавши приголомшити тебе несподіваною переміною. Тільки-но Характерники роззявили рота, як на них з усіх боків повиходили дівки такої краси, що слів не хвате аби описати той захват який оволодів парубочками. Та хорошого як то кажуть потрошку. Не встигли хлопці й посміхнутись, як із дівок з довжелезними косами повилазили мерзотні  істоти: одноокі, з довжелезними кінцівками які тягнулися аби схватити переляканих козаків.

         Обрубавши шаблюкою кінцівки одному з чудовиськ, мавка закликала козаків до бою. На цей раз козаки йшли в бій не з голими руками. І, на відміну від попередньої битви не чудили, а бились по справжньому направо й наліво рубаючи нечесть. Забігши в Чорну Хащу, розбійники від побаченого дали драпака, бо ну його таку колотнечу. Та таке й є. Тільки-но вони обернулись як перед ними сполохнуло полум’я крізь яке пройти ніхто не наважувався. Потім з полум’я почали вискакувати ще страшніші створіння, зовні схожі на людські скелети, тільки палаючи  як та скирта в полі. Вогняне кільце все звужувалось і звужувалось збираючи розбійників і Характерників до однієї кучі.   

- Треба забрати  срібну підкову, - сказала мавка, і Глечик, сам від себе не очікуючи кинувся на Пилипа, і, тупо зірвавши оберіг з шиї розбійника побіг назад до мавки, збиваючи з ніг всіх хто стояв йому на перешкоді.