Відкриття змагань

Дочекавшись своєї черги, Тарас відкрив було рота аби назватись, як тут, ніби з під землі перед ним виріс Пилип Підкова, такий собі козак з репутацією нахаби, якого хлібом не корми дай тільки бійку затіяти. Не стерпівши образи, Тарас, не давши Пилипові назватись, присів, і, залізши нахабі під ноги, і, посадивши того на плечі, сказав:

- Тарас Бийраз, ватажок загону Характерників, - після чого скинув з плечей задирала, і, переступивши, як ні в чом не бувало пішов до свого товариства, готовий в любий момент ухильнутись від удару ззаду.

         Підвівшись, Пилип зле глянув на регочучий з нього натовп, і, червоний від люті кинувся на Тараса зі своїм коронним ударом  двома ногами одночасно. Кажуть, що таким ударом Пилип міг збити з ніг коня. Правда це чи ні, та Тарас на власні очі бачив як Пилип в бою збив цим ударом двох вершників із сідел. Що, що, а в рукопашному бої Пилип був той ще мастак. Аби побачити, що за боєць Тарас, натовп, волаючи в передчутті колотнечі, зібрався навколо двох «півнів» кричачи, щоб Пилив дав «перцю».

- Так надати перцю, це не надати перцю, - питав у товаришів Глечик, які зібралися до купи, аби глянути нащо здатен їх ватажок.

         Замість відповіді, товариство так глянуло на Зіну, що тому зразу стало зрозуміло, що таке перець, і як його сипати. Особливо коли йому відважили добрячого  потиличника, за те що товариство відволіклось на безглузде запитання і не побачило хохми, що відчибучив  Тарас, коли пригнувся, і Пилип, замість того, щоб вдарити в спину, пролетів зі своїм коронним ударом мимо на втіху натовпу впавши в калюжу зігнавши з неї перелякану до смерті свиню.   

- Агась! – вигукнув Глечик, коли Підкова гавкнувся в калюжу, - так от, що значить всипати перцю.

         Та до перцю тут було ще далеко. Підвівшись з калюжі, Пилип, чорний як чорт, з під лоба пробіг очима по натовпу, і зло сплюнувши побіг на Тараса, котрий як ні в чим не бувало йшов по своїм справам, підкреслено не помічаючи як біситься противник. А біситися було з чого. Козаки очікуючи справжньої бійки, бачили як з Пилипа роблять дурня, такого собі незграбу маля, що з дерев’яним мечем б’ється з бур’янами вважаючи себе великим воїном. Боячись за свій авторитет, Підкова з відчайдушним криком кинувся на Тараса, та тільки в котре начудив натовп коли наскільки передбачуваною підбив по ногам, що й сліпий би підплигнув.

         Та Пилип не дарма славився як добрячий забіяка. Розрахувавши все як він хотів, Пилип, дочекався поки Тарас приземлиться,  хутко підскок, і замість того щоб біситись чи кричати, так заїхав по пиці, що Тарас і квакнути не встиг, як опинився на землі. Віддавши належне противнику, котрий ніколи не бив лежачого, Тарас хутко підвівся, і хотів було нанести удар у відповідь, та тут же звалився, щелепою зупинивши удар Підкови.

         Підвівшись так ще тричі, Тарас зрозумів, що після четвертого йому не встати. Тому вирішив  хоч якось урізноманітнити бійку поки до неї натовп не втратив інтересу. Не можна було гаяти ані секунди, бо козаки, рішив хто переміг, хотіли було розходитись. Зібравши останні сили, Тарас підвівся, і посміхаючись розкривавленим ротом, промовив до вельмишановного товариства:   

- А що добродії козаки, пан Підкова буде сьогодні бити по нашому, чи так і буде залицятися як до тієї кралі!

         Такий сніг за голову не міг лишити натовп байдужим. Сколихнувшись новою хвилею азарту, всі знов почали голосити, підігріваючи бійців закликами надати один одному жару. Замахнувшись для удару, Пилип впевнений, що на цьому бій буде закінчений, попав в повітря, отримавши туди куди сам мітив. Тримаючись за розквашений ніс, Пилип ледь тримався на ногах, рятувало від падіння те, що Тарас ослаб від пропущених ударів і бив аби вдарити. Та ноги у Пилипа все ж таки підкосилися.  Давши у відповідь, Пилип знову отримав по пиці, і на цей раз вже над голівонькою замерехтіли метелики. Від побаченого натовп ревів як вулик з кожним ударом бійців викрикуючи літеру «О». Бійці ледь стояли на ногах, та ніхто не хотів поступатися, і хоча били по пиці все слабше і слабше, для кожного ці вдари були що кувалдою, тим не менш падати ніхто не збирався.

         І ось настав вирішальний момент коли у бійців  не було сил підвести руки для удару, а в ногах була така трясогузка, що здавалося досить було пчихнути, аби обох їх звалити. Завмерши серцем натовп чекав хто з бійців буде найстійкішим.  І хоча бійці вже не махали кулаками, спостерігати в кого більше сили волі було ще цікавіше.

         Відчувши спиною різкий порив вітру, Пилип злобливо посміхнувся бачачи як Тараса захитало. Та крива посмішки швидко зникла з його обличчя, і, хапаючись руками за повітря, Пилип таки звалився першим.

         Тільки-но Пилип звалився, як натовп зірвався привітливим до Тараса галасом. Тарас підняв руку, і посміхаючись повернувся до свого загону де зустрівся поглядом із Зіною, який по-змовницьки йому підморгував, те ж саме робила й решта загону. Глянувши в небо Тарас, зрозумівши що й до чого повернувся до товаришів, і, по-змовницькому  підморгнувши звалився.

         Великий орел здійнявся у небо і випорожнився прямо на голову Пилипа, от вам і навіщо в загоні Зіна, а ви кажете чи й не Характерники.

         Вдарили литаври, на майдан вийшли козацькі старшини для урочистого відкриття «Козацьких пошуканок». Всі забувши про бійку хутко побігши до центру майдану де відбувалося ціле театралізоване дійство. Чого тільки там не було, аж очі розбігались від вражень. З одного боку найкращі козаки показували, що можна робити з шаблюкою, вертячи нею як млином, а потім більше, козак пропонував стріляти в нього з пістоля. І були такі телепні які стріляли, а козак знай собі відбивав пулі. Далі підеш побачиш повелителів вогню. Таких собі на всю голову повернених чолов’яг що випускали вогонь на втіху лежачої від сміху публіки, не тільки з рота, носа і вух. Підеш далі і зупинишся, бо не зможеш пройти мимо гри «Хто промаже». А як же пройдеш тут коли побачиш прив’язаного до дерев добровольця, в якого кидають ножі. Сміх сміхом, а добровольцю не до сміху коли на його голову кладуть яблуко, атому хто кидає ножі зав’язують очі і дають здоровенного списа.  Тож не залежно від того вперше ти тут чи в десяте рота від подиву не закриєш. Скучати не будеш. І, надивившись на розваги тебе захоплює дійство виносів прапорів захоплених козаками у військових походах. Далі на центр майдану під вигуки козаків виносять жовто-блакитний прапор «Права». Все затихало розваги закінчувалися починалися змагання.