Глава 6 Козацькі пошуканки Прапор «Право»

Через лісову хащу пробиралось двоє: молода чорноброва дівиця і парубок з чорними кучерями та полум’яним поглядом, що спалив не одне дівоче серце. Та от тільки нещасній Марічці, саме так звали чорноброву дівицю, пощастило дати серцю волю, і всі ми добре знаємо приказку, про те, куди заведе людину серце якому даси волю. Саме в таку неволю завела лиха нещасну наймичку якій Грицько зробив дитину такої ж місячної ночі. Правда тоді вони були на сіннику вкриті романтикою зіркового неба, а тепер ховаючись в непроглядній млі несли нехрещену дитину, аби  поховати  у густій лісовій хащі.

Місяць молодик, розкинувши зорі в небеснім чорноземі рятував Марічку та Грицька від темряви Чорного лісу. Пробираючись в глибини хащі, молодята йшли в непролазний ліс ховаючись подалі від людського ока. Заплакана Марічка йшла слідом за Грицьком, до смерті переляканим парубком, який умудрився заклепати маля, тіло якого дівчина несла на руках, замотавши дитячий труп в ганчір’я.  Тайно виносивши в утробі дитину, молода мати зробила все від неї залежне аби та народилася мертвою. Для цього вона перехвачувала роботу яку від неї не вимагали в наймах. То схопить коромисло і побіжить до криниці, то перетягне чувал із пшеницею, а про кухню, прислужувати на якій вона саме й наймалась, і казати нічого. Всі здоровенні чавуни були її, а таку працю не всякий чолов’яга видержить. Ану попробуй влітку біля печі, по повитягуй рогачем туди сюди: то чавун з борщем, то закип’яти воду одним словом «дуже весело».  Та не дивлячись на весь тягар непосильної роботи дитя у Марічці народилося живим та здоровим.

         От було радощів для молодого тата, який не дивлячись на те, що в нього народилась донька,  вдарив гопака, і скакав як той козлик на лісовій галявині де вони ховались від люду. Марічка, на відміну від Грицька росла байстрючкою, тому їй було не до веселощів. Спомини дитинства стали перед очима безжально викручуючи душу. Що там тільки не жило, яких тільки знущань та образ не зберігала пам’ять, аби познущатись тільки-но Марічку хоч на хвильку торкнеться  щастя.

З кожним днем дівчина розцвітала як та квітка, на заздрість дівкам, що поряд з нею здавалися клунями, і на радість парубкам, що не давали Марічці проходу. Та як то кажуть: «Красивеньке та дурненьке».  Зустрівшись в наймитах з Грицьком, її дівоче серце навіки втопилося в його чорних кучерях, загорілося яскравим вогнищах в його обіймах, розтануло в поцілунках ночі, однієї з яких хватило аби під густим дубом вона стала жінкою, солодким стоном сповістивши про це всесвіт.

Та не пройшло й місяця, як щастя зустрічей обірвалось холодним потом, коли Марічка усвідомила про свою вагітність.  Ось тут тільки Грицько й пізнав яка вона любов дівоча. Тільки-но він відвів очі, коли Марічка сказала про їхній гріх, як і моргнути не встиг спиною опинившись на землі, від того, що дівчина в ярості схопила його за чуба і кинула додолу. Сівши на нього як на коняку, оскаженіло дихаючи йому в лице прокльони, Марічка вселила в Грицька такий жах, що тому перехотілося податися в далекі краї залишивши дівчину одну з лялькою на руках.

Опікуючись вагітною дівчиною, літаючи над нею як пчілка біля квітки, Грицько й гадки не мав, що та тільки не придумує, аби тільки зірвати пологи. І ось тепер коли прийшов час народжувати дитинча, парубчина, який не бачив нічого в своєму житті окрім непосильної праці, відчув дотик щастя, коли в його руках опинилась маленька людина, голосно сповістивши світ про своє народження. І хоч вони з Марічкою заздалегідь передбачили лісову поляну де вона буде народжувати, Грицько, хотів, щоб про його щастя дізнався весь світ. Та потрібно було зробити все тихо.

 Прийнявши у Марічки пологи, Гриць, скакав по галявині як козлик радіючи, що в нього є донька. Веселий гопак молодого тата спинила раптова тиша. Христина, (саме так Гриць хотів назвати свою донечку) замовкла. Хлопець підбіг до Марічки, яка потупивши очі тримала на руках бездиханну дитину. Він нічого не бачив на власні очі, та душею відчував, що наробила Марічка. Та вдивляючись в полум’я її очей, яке не могли загасити сльози, він так і не наважився лізти в жіночу душу. Цілком підкорившись Марічці, Грицько вів її в густі хащі де нечиста на совість парочка хотіла заховати свій гріх.

Як не кажи, а воно таке як в душі шкребе коли ти пройшов усі іспити, і ось, коли тобі залишилось зробити пару кроків аби отримати те заради чого ти пройшов крізь вогонь і воду тобі на заваді стає здоровило з оселедцем по пояс, з булавою по п’яти, з силою бугая та зі спритністю зайця. Від перших двох замахів булави Тарас Бийраз ухилився, від третього встиг підплигнути та від четвертого, (який послідкував зразу тільки-но він приземлився) не присів і не підскочив. Правда звалившись від удару, Тарас умудрився відкотитись, що врятувало його від наступного удару, але не врятувало від гострих дубових коликів кимось гостро заточених та дбайливо захованих у траві. Та як було підмічено людьми: «Не має диму без багаття, не має щастя  без нещастя».

Прилігши на колюче ліжко, Тарас, волаючи немов чоловік, що здуру побився об заклад на те, що просидить мовчки на кладовищі аж до самого рання, та програв як тільки на його плече хтось поклав слизьку кістляву руку з кігтями, як він потім розповідав по всім шинкам описуючи страшну нечисть,сам не знаючи того, що злякався звичайнісінької сови, що спокійнісінько примостившись на його плече сколихнула гробову тишу кладовища своїм пронизливим: «Угу». Правда Тарас кричав ще дужче чим той бідолашний чолов’яга, бл в його задній тунель встряв колик закривши світло в кінці тунелю, яке проникало до розкритого від крику рота.

Вперше в житті побачивши таку комедію, здоровило опустивши булаву почав гучно гикати чим і скористався Тарас, висунувши і встромивши колик в розкритого від сміху рота ворога заставив його від не очікування випустити булаву. Скориставшись таким влучним моментом, Тарас,  переможно посміхнувся, та посмішка миттю щезла з його обличчя коли тричі смикнувши булаву він зрозумів, що скільки не смикай, а булаву йому таке як не підняти. Побачивши таке, здоровила крізь сміх витягнув з рота колик, і почалось: жарю-парю, знімаю-одягаю, цілую-тікаю…