Зюзя

Судячи по інтонації голосу, садівник явно хотів втілити в життя свою найзаповітнішу мрію. Звісно його сокровенні бажання не обмежувалися борщиком, чи салом з часником. Душа вимагала шалапутного кохання, під шалений скрекіт ліжка. Підійшовши до Марічки, садівник, збудженим голосом бугая  насвистував пісеньку про соловейка в темнім гаї, який благав кохану дівчину показати парубку де раки ночують.

         Розстібнувши декольте сорочки, садівник, взяв верхню ноту пісні соловейка, передавши всю поезію кохання бугая, після чого смачно занурив свій ніс в щедрі форми тітки Марічки. Та насолода тривала не так довго як того очікували грабіжники. Не вспів садівник погрузитися в бездонні глибини декольте, як тут же винирнув і давай верещать як те дівча. Сидячи під столом, грабіжники, один з поперед одного обережно виглядали з під  стола, і від побаченого очі в них округлились від подиву, а щоки надулися від сміху. Вуж, якого кухарка скрутила вузликом і викинула геть, як відомо розпутавшись поліз собі в ліс в своє рідне кубло. Так би воно й було, як би йому знов не довелось зустрітися з мишею, яка втікши від Мурка, наскочила на вужа, і опинившись поміж двох вогнів, побігла до хати, та недовго їй прийшлось там шкребтись в кутку. Настирливий вуж пробрався до хати і знов поліз до миші зі своїми «залицяннями». І поки Чуб та Теля стояли перед дилемою: рятувати товариша, чи викрасти книжку, мишка залізла кухарці в декольте, а вуж за нею слідом, втікаючи від Мурка, який налетівши на хитрого лиса, побіг рятуватися в хаті, в якій і налетів на скажено шиплячого в кутку вужика. Сичачи у відповідь, Мурко погнався за гадом, та відволікся на мишку, яка залізла в дуже цікаву нірку.

         Вчепившись в  носа садівника, вуж тримався як міг, та що може зробити маленька гадюка проти здоровенних людських ручищ, які таке відірвали його від носа. Бажаючи скоріше позбутися мерзотного створіння, садівник відкинув гадину під стіл, додавши нової хохми, коли вуж попав на Теля, туди де у мужиків зазвичай ростуть вуса. Тепер як дівчисько верещав Теля, під  бурхливий регіт Чуба. Та Чубове реготіння було не довгим. Донесхочу наверещавшись, Теля таки наважився, і скинув з під носа вужака. Тепер волав Чуб, на голову якого Теля скинув гадину. Нарешті намацавши вужиний оселедець, Чуб, розмахуючи земноводним створінням наче вірьовкою на крою якої був зав’язаний тягарець викинув вужа з під стола. Поки вуж наробив клекоту під столом, садівник, переляканий до смерті криками з під стола, спішив одягти підштаники і податись геть від як він думав нечесті. Та «нечесть» успіла заставити його знов заволати голосом мурашки на лапу якої наступив ведмідь. Відкидаючи вужика, Чуб умудрився попасти ним садівнику у підштаники. Знявши підштаники, садівник дістав люстерко, і став в саму зручну позу щоб роздивитися наскільки глибоко заліз вужик.

- Петре? – отямившись сказала кухарка.

- Марічка? – здивувався садівник, що вона знає як його звати.   

- Здрасті, - сказав Зуля.

         Під столом хлопці лиснули самі себе по лобі, повільно спускаючи долоні по обличчю.

         Троє тіл рухнули в безпам’ятстві. Один отримав прямою наводкою сковорідкою, а інший, вкотре відчув на своєму лобі міцність кочерги.  А що стосується Марічки, то її психіка не витримала коли вона на власні очі побачила як кіт Мурко бігав то до однієї нірки то до іншої не даючи мишці і вужику вилізти на волю. 

- І що тепер робити? – розводячи руками сказав Чуб.

- Як казав один грамотій: «Вітер віє – думка діє»…

- І який дурень міг таке ляпнути? – спитав Чуб

- Платон Піфагорович Геракл, - сказав Теля, вирішивши зберегти анонімність пана Прокопчика, який зізнався йому, що пише книжку афоризмів великих людей, до яких він скромно себе приписував.

- І що нам діяти?

- Тут треба подумати.

         Та думати було ніколи бо в кімнату забігла курка, яка з якогось переляку ожила прямо у пасті хитрого лиса і, забігши в хату сіла висиджувати яйця викликавши задоволену посмішку на Зуленому обличчі. 

- О, ні тільки не це?! – вигукнули хлопці, один побачивши курку, а другий лиса, який щоб не йти з маєтку з пустими зубами, вхопив книжку і помчався в ліс, виплигнувши у вікно.

- І що сказав би Платон Піфагорович Геракл, опинись він на нашому місці? – іронічно сказав Чуб.

- Те ж саме що й наш отаман, коли п’яним заснув на багатті, - відповів Теля, нагадавши товаришу його провину, коли він не догледів за своїм командиром.

- Ось тільки питання: до того, чи після того як прокинувся, - сказав Чуб, докоряючи товаришу за те, що він не загасив багаття.

- О, так він ще й спав, - кип’ятився Теля.

         І діло дійшло б до бійки, якби товариші не спитали один в одного, а де власне їх командир. Щось занадто довго він таївся він за вікном.

         Виглянувши у вікно грабіжники не знайшовши там отамана, тихенько крикнули де він, і почувши тремтяче:

- Та тут я, - вилізли з вікна і пішли на голос, заставши командира в оточенні двох здоровенних вівчарок. 

         Жир та Сало, побачивши грабіжників злісно заричали від чого ноги у всіх затремтіли, а серце впало в п’ятки. Грізний рев перейшов в гавкіт, після чого собаки кинулись на злодія, проскочивши мимо крадіїв гонячись за лисом. Пережив відчуття крадія годинника, коли в того питають котра година, грабіжники дивились на блідного від страху отамана, не знаючи, з чого почати свою розповідь, щоб він взагалі не позеленів від почутого.