Глава 3 Темні справи шинкаря Прокопчика

Маєток пана Ситника добре охоронявся.

- А що ж там таке цінне, щоб отаку завести охорону? – цікавився в отамана Зуля, якому, як завжди, не терпілось знати більше, ніж треба  та кортіло робити скоріше, ніж того вимагає діло.

- Та вже ж Прокопчик даремно не затіватиме  операцію, не знаючи напевно, що справа вигідна, - сказав отаман, звіряючи карту з лісовою хащею, на яку глянувши неозброєним оком, ніколи не подумаєш, що з неї можна кудись вибратись. 

Та якщо знати, куди йти, то неодмінно вийдеш туди, куди треба, – ніким не почутим та непоміченим, чого й вимагав від грабіжників хазяїн шинка, що стояв край перехрестя доріг, по яким їздило чимало люду від простого до знатного. По одній із таких доріг колись проїжджало сімейство Коваленків, після  нападу тих самих розбійників, які тепер прислужували шинкарю Прокопчику, який викупив їх у кочівників.  Отямившись, кочівники в пошуках хоч якоїсь здобичі  оскаженіло бігали по траві, в якій і наткнулись на горе-грабіжників. Проїжджаючи мимо шинка Прокопчика, кочівники обміняли здобич  на більш вигідний для них товар. Шинкар же лукаво посміхаючись їм услід радів що провернув надзвичайно вигідне діло, отримавши товар, який наладить йому грошовий потік та  таємні комерційні зв’язки з кочівниками, у яких завжди було що продати чи обміняти. І з того часу грабіжники відпрацьовували борг перед Прокопчиком, виконуючи його темні завдання. Починали вони з малого: грабували селян, що отримували зарплатню, відробивши панщину, хто за рік, а хто й за два. Та отримавши гроші, як було не зайти в шинок, мимо якого лежала дорога до рідної хати, в якій, виглядаючи у вікно чоловіка, жінка нутром чула, що не донесе благовірний зарплатню до дому. А чоловіки, хильнувши чарку-другу, потиснувши один одному руки, відправлялись по домівках, а по дорозі на них нападали розбійники, добре обізнані, у кого було скільки грошей.     

- Не розумію, - плюючись , жадібно бубонів Зуля отаману на вухо, -чому Прокопчик строго-насторого забороняє нам викрадати всі гроші.    

- Прокопчик - не теля, бачить здалека, - багатозначно сказав отаман, піднявши в небо вказівний палець.

- А що зразу Теля, - мовив Теля, дурнуватий грабіжник. – В мене й Чуб є…

- Е, - невдоволено буркнув здоровило Чуб.

         Отаман, глянувши на розбійників, дратівливо сплюнув, втомившись пояснювати, що якби вони забирали в наймитів всі гроші, то їх жінки підняли б таку тривогу, що швидко б вивели на чисту воду шинкаря. А так, взявши з кожного потрошку, шинкар добився того, що чоловіки мовчки приходили додому  і віддавали заробітну плату жінкам, не пам’ятаючи куди дівалась решта грошей; та списавши на те, що все спустили в шинку, наймити знов йшли до пана у найми, і все повторювалось знову. І так крутились справи, і все для грабіжників було добре до тих пір, поки Прокопчику не здумалось заробляти ще більші гроші.

- Зрозумів? – сказав Прокопчик, дивлячись, як отаман кліпає очима, немов йому пояснювали, як можна з одної цеберки картоплі зібрати мішок кавунів з однієї сотки піску.

- Ще раз, - нервово кашлянувши, і дратівливо шморгнувши носом, сказав отаман.

- Ви, - не я, і не ви, - а ви, - як іноземцю сказав шинкар, жестикулюючи те, про що говорив, та почувши, як у відповідь отаман  шмигнув носом, всерйоз сприймаючи сарказм, яким Прокопчика щедро одарила природа, шинкар вирішив, що треба облишити їдку іронію  і якомога ясніше втолкувати, для чого розбійникам треба піти в найми до пана Ситника. 

- Так, а чого б відразу не пограбувати, замість того, щоб три місяці відробляти панщину? – ніяк не міг второпати отаман.

- Ти хочеш у мене вкрасти гроші, - дратівливо мовив Прокопчик, якому обридло пояснювати прості речі, що зрозумів би й кінь, якщо врахувати скільки разів, отаману втлумачували одне й те ж.

- Я не хочу вкрасти у вас гроші, - схвильовано сказав отаман, злякавшись, що його розкусили.

- Я образно говорю, - сказав шинкар, і, глибоко вдихнувши в груди повітря, аби вгамувати лють, (яка так і шепотіла на вушко: «Візьми червоного перцю й змаж отаману ніздрі»), продовжував пояснення. - Тож ти вирішив в мене вкрасти всі гроші. Звісно, образно, - поклавши руку на плече, заспокоїв шинкар  отамана, який перелякано підвівся з стільця. – Заліз до мене вночі в хату, киц туди, киц сюди, а грошей ку-ку – накладу тобі в руку. 

- Киц це..? – питально дивлячись в очі перепросив отаман.

- Це глядь, - відповів шинкар, борючись з бажанням зробити те, що лють шепотіла йому на вушко, аж кричала. 

- А..?

- Нема, - дратівливо сказав шинкар, не дочекавшись запитання.

- Так я цей, чого буду до вас лізти…ой, не до вас…

- Образно…

- Ага…образно до вас та не до вас, взяв грошей Тарас та через перелаз…

- Киньте ваші безглузді приказки власного творіння, - топнувши ногою, крикнув Прокопчик, - я вам у сотий раз кажу, якщо ви в мене захочете вкрасти гроші, то ви повинні зна…

- Зна..,- як дурко повторював отаман.

- Ти…

- Ти.., - нічого не тямлячи, повторював отаман.

- Де…

- Де.., - не розуміючи, що від нього хочуть, повторював отаман.

- Вон…Ти куди...?

- Ви ж сказали геть…

- Я сказав вон!

- Вон?

- Вони.

- Хто?

- Заховані.

- А…

- І?

- Допустимо, лисиця хоче поласувати курочкою, для цього вона залазить в курятник, а курей - ку-ка-ріку несуться яйця на снігу. І що треба зробити, аби роздобути курочку? Правильно, затаїтись і чекати, поки всі кури зайдуть в курятник, а коли вони  поснуть, то без зайвого кудкудак  з’їсти птицю, і шукайте вітер в полі, краплю в морі, голку в сіні, щастя в горілці, чоловіка в жінці.