Знаючи від старих людей, що благосний час - це дві години до і після світанку, дід Юхно виліз із куреня і смачно позіхнувши, узявся до звичайних своїх справ, слухаючи пісні косарів, що ще з ночі пішли в поле жнивувати. Оглянувши вулики, дід запалив люльку, думаючи, що і де йому треба полагодити у ввіреному йому господарстві. І хоч воно було невеличке, та роботи йому вистачало. Поки син зрання до вечора пропадав на панській кузні, Юхно виконував вдома всю господарчу роботу. Держак на сапачці заміни, бо Марічка не може сапати, косу поклепай, тин підправ, ясла в хліві наповни, воду наноси, трави накоси, а ще й на пасіці роботи вистачало. Так що, куди тут вилежуватися, оце як люлькою зранку попихтиш, то й твоє, а так і вгору ніколи глянути. То ж почався звичайний серпневий день зі своїми клопотами та турботами. Та сьогодні був для нього особливий день. Невістка проїла тестю всю голову, що в них найзаросліший садок, а він такий, як у всіх, та хіба з Марічкою посперечаєшся. Як влізло щось в голову, то вже не вилізе. Та їй влізло, а діду старістю треба тепер по деревах лазити, щоб гілля пообрубувати. То ж докуривши люльку, дід з сумом поглянув на яблуню, на яку треба лізти, аби обрубити гілля. Підставивши драбину, дід заліз на дерево і, рубаючи гілку за гілкою, завмер на місці, не дорубавши здоровенну гілляку.
Розрідивши дерево, він заліз на його верхівку і побачив таке, від чого його кинуло в холодний піт. До села наближалась орда, гонячи поперед себе полонених з інших сіл, серед яких були і чоловіки з їхнього села, що вдосвіта пішли на поле жнивувати. Знаючи на собі всі звірства ординців, дід Юхно, весь тремтячи, намагався якомога швидше злізти з яблуні, щоб попередити невістку про небезпеку. Та рубаючи гілля, він не подумав, а як він буде злазити з дерева. Через таку необачливість довелося злізати занадто довго, так що Марічка сама прибігла в садок, здійнявши лемент, як за покійником. Не знаючи, яка насправді навала до них наближається, Марічка кричала як навіжена, та дід Юхно її заспокоїв тим, що, можливо, все минеться, правда, для цього треба не кричати.
- Можливо, вони пройдуть мимо нашого села, - брехав, не червоніючи, Юхно, - так що сховайся он в тих кущах, а я піду в розвідку.
Та розвідка показала, що справи в них кепські. Ординська навала заполонила все село, грабуючи кожну хату, виловлюючи кожного, хто надіявся переховатися чи в скирті сіна, чи на горищі, а хто, рятуючись, заплигнув у колодязь. Та все було марно. Ніхто не сховався, а ті, хто наважилися втекти, були вбиті. Хата ковалів, що стояла на околиці села, теж не стала винятком. Загарбники перевернули з ніг до голови все господарство, і не знайшовши нічого ні в хаті, ні в сараях, прийнялись нишпорити по всіх закуточках, діставшись нарешті до садочка, в кущах якого переховувалась перелякана Марічка. Та й сиди собі сидьма спокійненько, може, й справді б все минулося, так ні, треба було вискочити, побачивши, як невігласи, знайшовши її схованку, виносять харчі, яких вистачило б на місяць, та курочок, що давали по десятку яєць в день.
Кинувшись на загарбників з вилами, Марічка наївно вірила, що зможе відбити своє добро в загартованих вояк, що й оком не поведуть коли, вб’ють жінку чи її немовля, якщо будуть вважати, що вона не принесе їм ніякої комерційної вигоди. Та, слава богу, Марічка була молодою здоровою жінкою, яку на ринку рабів можна було продати за дуже вигідною ціною. Тому вояка, в якого вона цілила, граючись вихопив у неї вила і грубо штовхнув у натовп жінок, чий галас заглушав накази Азата, що вимагав скласти всю здобич, зв’язати полонених і рушити в інше село. Так що, як би й хотів дід Юхно, Марічці тепер уже нічим не зарадиш, як і сину Андрію, який, зв’язаний, не міг навіть крикнути, весь побитий нападниками. Тому дід Юхно сидів в очереті і міркував, що оце йому тепер робити. Та думати було ніколи, бо до заростей, в яких він сидів, рятуючись від загарбників, забігла квочка з курчатами, а хто за нею біг не важко здогадатися. Тому дід, задки виліз з кущів та й прямісінько до нападника, що, спокусившись на його садочок, вирішив покуштувати яблук, прив’язавши коня до дерева. Від такої нежданої зустрічі кочівник аж підплигнув, коли, вилазячи задки з кущів, Юхно з ним зіткнувся, від чого загарбник сів на діда, як на коня. Та швидко отямившись, кочівник зіскочив з діда і, направивши на нього шаблю, сказав:
- Ти хто?
Юхно хотів було пожартувати про діда Піхто і його бабу, та кінь смикнув головою, аби зігнати овода, та трішки перестарався. Гілляка, яку дід недорубав обламалась і впала прямо кочівникові на голову, значно полегшивши дідові завдання вибратись сухим із води. Тихо вивівши коня з садочка обхідними стежками, так щоб їх ніхто не примітив, дід Юхно глянув востаннє на село і, стерши з щоки сльозу за сином і невісткою, поскакав у сусіднє село, в якому Микола з Наталкою одбували останній день панщини.
Як тільки не міцно спав Онисько, та не міг устояти перед півнем, якому варто було прокукурікати, як молодий пан одразу прокидався. Та на цей раз Онисько прокинувся не од гучного кукурікання, а од грізного клекоту Ку-сіта, панського пса, якого він дресирував грізно гарчати та, не дочекавшись нічого, окрім несмілого тявкання, кинув цю затію. Та ось, не зрозуміло з якого переляку, пес загарчав так грізно, що прокинувся не тільки Онисько, а й весь панський двір. І той хто перший побачив молодого пана, здійняв таке голосіння, що побудив всіх наймитів. Стара пані, побачивши сина чорного, як чорта, та ще з білими крилами від пришитого простирадла, волала не своїм голосом. На її крик першим прибіг пан, і побачивши таку чудасію, не втримався й розсміявся, збивши з пантелику всіх, хто прибіг на галас. Одні (а це переважно дівчата) зайняли сторону пані і разом з нею кричали, а інші заливались сміхом разом з паном. Одному Ониську було не до сміху. З одного боку, він радів за свого пса, якого навчив так грізно гавкати, а з іншого - він не розумів чого всі до нього збіглися і безцеремонно розглядають, кричать та регочуть. Та коли він поглянув на себе в люстерко, то зрозумів, що й до чого. Негайно наказавши принести йому води, аби умитися, Онисько хотів зірвати з себе пришите простирадло та начудив ще більше, коли смикнув занадто сильно і порвав на собі нічну сорочку, засвітивши те, що зазвичай повинно залишатися прикритим. Не бажаючи нікого бачити, Онисько випроводив всіх з кімнати, гучно зачинивши перед усіма двері, і зразу ж їх відкрив, змусивши всіх затихнути, бо в його кімнату через вікно заліз ординець. Єдиний, хто не розгубився в цій ситуації, так це старий пан, який вивів всіх з оціпеніння, щонайгучніше крикнувши: