Ніч перед набігом

Дочекавшись, поки пани позасинають, Микола і декілька наймитів зважилися на таку штукенцію, що як її згадати, то яким би ти сумним не був, а все ж таки засмієшся, розвієш тугу життєвих негараздів. А діло було так. Петро, низькоросле та трішки дурнувате хлоп’я, якого пан прикріпив помічником до Миколи  у господарських справах ніс невеличке горнятко сажі. Спиридон, хоча на відміну від Петра був високий та худий, але розуму в нього було не більше, проте його вистачило для того, щоб дістати голку й нитку, як і наказав йому Микола. Перевіривши, чи все в них є для  комедії, Микола наказав товаришам тихо за ним ступати до панської хати, в якій Онисько давав хропака так, що аж стіни тремтіли. Тільки-но вони потрапили на панське подвір’я, як неждано-негадано їм на заваді став Ку-сіт, вірний пес, якого Онисько так охрестив під впливом легенди про Шотландську собаку розміром з теля, яка, перш як напасти, тричі видавала злісний клекіт, і якщо не встигнеш сховатись, то бути тобі розтерзаним, будь ти хоч воїн, хоч простолюдин.  Та Сірко, він і в Шотландії Сірко, підкупи йог курячим стегенцем і можеш іти собі, куди заманеться, що Микола й зробив, заздалегідь приготувавши підкуп. Подолавши першу перешкоду, хлопці пішли до хати. Та піднявшись на поріг, зупинились, бо двері були зачинені, так що довелось лізти через вікно, яке Онисько на щастя, не зачинив, вирішивши насолодитися свіжим повітрям.

Підсадивши товаришів, Микола якомога обережніше заліз в кімнату і тільки-но хотів підкрастися до панського ліжка, як наступив коту на хвіст. Скочивши на підвіконня, котяра вискочив геть, і якби Микола не встиг підхопити горщика з квітами, то хтозна-чим би закінчилась затіяна комедія. Завмерши в позі трьох бовдурів, хлопці, затамувавши подих, чекали, що Онисько прокинеться, і ось тоді комедія переросте в трагедію. Та молодий пан спав як убитий, не те що горщик розбити, а  в дзвін бий під вухом, і все одно не розбудиш. Чого не можна сказати про старого пана. Почувши шум з синівської спальні, батько, запаливши свічку, навідався до сина дізнатися, чи все в нього гаразд. Почувши човгання черевиків, Петро запанікував, і його переляк відразу перекинувсь на Спиридона. Тремтячи від страху, вони кинулися до вікна, аби дати драпака, та Микола їх вчасно зупинив, бо пан вийшов надвір, щоб заглянути у вікно до Ониська знадвору. Тож можна тільки уявити, який би зчинився  ґвалт, якби хлопці в цей час лізли у вікно. А так все обійшлося, пан вглядівся в кімнату, прислухався до мирного хропіння сина і, крикнувши на Сірка, щоб той не тявкав, пішов собі спочивати. Перевівши дух, хлопці вилізли з-під ліжка Ониська і заходилися робити те, заради чого прийшли.

Азат, син вожака кочівників, був на сьомому небі від щастя, узнавши, що батько довірив йому командування набігом. Щоб виправдати батькові сподівання, Азат, прийнявши командування, зразу почав наводити свої порядки, аби нагнати страху на своїх вояків. Та ті заглядали йому в очі лисицею, а коли командир від них відвертався, дивилися йому вслід вовком, бо ніяк не могли змиритися з тим, що ними, вояками, які брали участь не в одній битві, керує  хлопчисько, який здатен подолати хіба що зграю горобців. І якби не слава його батька, що принесла ординцям багато добра з успішних набігів, то хіба такого нікчему допустили очолювати похід кочівників на українські землі. Та знаючи, що Азат єдиний син у батька, ніхто не наважувався відкрито виказати свою зневагу до молодого командира. То ж, стиснувши зуби, вояки виконували всі накази, які б нісенітниці   командир від них не вимагав. Наприклад, ніхто не міг второпати, навіщо Азат ввів додаткові заняття з військової муштри.

- Кого нам там боятися, - балакали поміж собою вояки, - баб по пояс з косами, чи курей що можуть яйцями закидати.

- Чим займаємося? Чому не тренуємося? – як завжди  нізвідки з’являвся Азат. – Поки ви тут теревените, ворог не дрімає. Ану марш відпрацьовувати військову тактику.

         Сміючись про себе з командирського голосу Азата, вояки відпрацьовували військову атаку та оборону, знаючи з власного досвіду, що в реальному житті все буде зовсім не так. Не потрібні будуть кінні набіги клином, піхотна атака з тилу, оборона щитами типу «черепаха», бо, налітаючи на село, головне, застати всіх зненацька, бажано, щоб чоловіки були в полі, а жінки порались по господарству. То ж яка потрібна військова тактика, коли залишилось тільки розділити жінок з дітьми та чоловіків, зігнати до купи всю худобу, загрузити все добро на вози і поїхати з награбованим добром в рідні землі. Та наслухавшись розповідей про лютих козаків, що наводили на нього жах ще змалку, Азат вирішив добряче підготуватись, аби ніщо не змогло перетворити його похід в поразку. То ж і гадки не маючи, що, складаючи план набігу, батько зі своїми радниками вибирав маршрут, на якому їм не зустрінуться козаки, а щоб це знати, були розвідники. Азат цілком серйозно вважав, що вони йдуть у справжній військовий похід, а не в набіг на беззахисних селян, які, в кращому випадку, кинуться з вилами, та й то через те, що хтось не витримає гіркої образи, чи безумна матір, у якої на очах вбили рідне немовля. 

То ж підготовка до набігу під керівництвом Азата йшла повним ходом.  Виснажені від щоденних тренувань, вояки скреготіли зубами, з останніх сил терпіли примхимолодого командира, з нетерпінням чекали наказу виходити в похід. Та батько не поспішав віддавати наказ, перевіряючи доніс розвідників про невеличкий загін  козаків, який промишляв неподалік тих земель, на які планувався набіг.

- Правда невідомо чи то козаки, чи розбійники, переодягнені в козаків, - говорив начальник розвідки, невеличкий ростом дядько з ріденькими вусами, з дратівливою звичкою моргати через кожні два слова, - та все одно, судячи по нападах, володіють військовим ділом вони справно. Ріжуть направо й наліво, готові дати відсіч всім, хто стане в них на заваді.