Запорізька Січ Перстень Часів

Панські забаганки

Та служити пану було не так весело, як кохати. За тяжкою працею ні Микола, ні Наталка світу білого не бачили, а не те що один одного. Робота починалася з самого ранку і до пізнього вечора. Наталка клопоталась по господарству, а Микола виконував тяжку чоловічу роботу. Наталка порається біля груби, заправляючи все необхідне для приготування борщу, хліба, паляниць, вареників, та чи мало чим сьогодні  заманеться поласувати панам. І це, не рахуючи прання, прибирання в хатах, догляду за худобою та птицею.

         Під приводом поговорити з Наталкою, а там, як кажуть: «Дасть обійняти, дасть поцілувати», Микола намагався перехопити її роботу. То води занесе на кухню, то свиней нагодує або ще чим підможе. Та все це було марно, якби й захотіла Наталка заговорити, та де там, - за роботою ніколи і вгору глянути. Та й Миколі було не менш весело. Тільки очі відкрив - запрягай воли та на поле, а з поля в кузню: чи що відремонтувати, чи що викувати. Дрова нарубай, сіна накоси, паркан підправ, в конюшні прибери, худобу нагодуй і напої. І це, не рахуючи панські примхи - стій на місці, йди сюди, принеси, подай, візьми те не знаю де, зроби нічого не знаю з чого. Так що після такої житухи тільки залишалось що кохати. Та день за днем молодь, звикши до панського розкладу життя, мимохіть якось пристосувалась і в пізні вечірні часи знаходила  можливість перекинутись словом-другим про те й про се. Так вечір за вечором молодята балакали все ласкавіше й веселіше. Так що Микола, діждавшись літа, наважився відкритися Наталці, перед тим, як відробити останній місяць панщини. Та, як сказав би дід Юхно - «Тільки наладиться – так щось і трапиться».

На літні канікули з університету  приїхав Онисько, панський син. Тяжка панщина була ніщо порівняно з примхами паня. То його величність забажає узвару з яблук, то узвар не такий, подайте йому пирогів з вишнями, а чому кістки з вишень не повитягували. І отак бігай біля нього цілий день, - цілуй, куди покаже, роби, що накаже. І такий вже він був противний та неввічливий, що якби Наталка з Миколою знали, що воно таке університет, і для чого він потрібен, то спитали б самі себе: і чому ж там в цих університетах навчають?

Товстий та незграбний молодий пан так затуркав наймичку, що варто було Миколі на Наталку глянути, як зразу відпадала охота говорити на любовні теми. Така ж вона була бідолашна  вимучена, що серце тьохкало з жалю. І що тут зробиш: пан не аркан – не відріжеш, не відчепишся. Доводилось коритись, аби Онисько не вигадав якусь нову примху. Та корись не корись, а якщо в голові в пана вавка, то в наймита булавка. І, звісно, не в тому місці, де у пана вавка, а в тому, чим пан думає.

Заманулося його величності  перед від’їздом солодощами поласувати. Та й поїж вареників з сиром чи млинців з медом та ні, подавай йому тортика з вишенькою посередині. О, рятуйте! Літо, спекота, а ти возись біля груби, випікай йому торта, щоб він набив собі щоки. Ох і веселе життя настало для Наталки, щоб Онисько був здоровий.

Як приготувати те, не знаєш що, та ще, щоб було смачне та запашне. Й гадки не маючи, що таке торт, Наталка, сподіваючись на диво приступила до випічки та так нафантазувала, що й самій сподобалось. Збила вершки, туди вбила яйця, засипала муки, додала цукру і була не була, кинула пюре груші,  все це перемішавши, поклала в духовку і, будь що буде, а гірше не буде. Схвильовано зітхнувши перед тим, як витягти з духовки диво-солодощі, Наталка й не очікувала, що воно буде таке смачне. Поклавши на середину вишню, Наталка подала торта до панського столу та й пішла до двору ковтнути прохолоди, і не встигла вона сісти на лавку, як її кличуть до панської хати.

Наталка очікувала на все, що завгодно, тільки не на таке. Трусячись від страху, що вона не вгодила Ониську, наймичка була готова вислухати лайку. Та невидано-нечувано Наталка вперше за весь час панщини почула добре слово, і не від кого-небудь, а від старої пані, про яку сказати, що вона зловредна, значить нічого не сказати. Що там казати про старого й молодого пана, які покоштувавши ласі шматочки торта, сиділи, примруживши очі, задоволені, як ті котяри. Та краще б вони її облаяли. Бо коли Наталка почула від панночки, що завтра вона хоче зізвати гостей, і неодмінно на столі повинен бути торт не кажучи про інші страви, то дівчині стало таке як зле.

Бачачи Наталчині турботи, Микола, звісно, не наважувався до неї і підійти. Аби хоч як розрадити її клопіт, парубок намагався перехопити всю її роботу, залишивши дівчині тільки команди, що куди поставити, скільки принести, коли прийти забрати. Так що останні дні панщини наймити рахували, намагаючись прискорити час. Та час, ні куди не поспішаючи, плавно тягнувся крізь спекотні літні дні, лише вночі даючи наймитам передишку перед новими господарськими клопотами. Та як не було тяжко, а згадати з усмішкою було що. І яким неоковирним Онисько не був, а все ж таки кумедного в нього було більше. Сам по собі товстенький, пан був ходячою катастрофою. Якщо він щось або когось не зачепив, то день, вважай, пройшов даремно. То після дощу піде в садок та задіне гілку, вмивши себе холодною водою, то перечепиться через цеберку, то глечика розіб’є. Одним словом, де пан ступає, там все літає, а що не летить, на тому Онисько лежить. Розібравшись, який насправді Онисько пан, наймити іноді над ним жартували, звісно так, щоб той нічого не зрозумів, а найголовніше, щоб нічого такого не примітив батько. Варто було Ониську кого-небудь образити, так наймит і відіграється на його незграбності. Хто поріг олією намаже, аби пан послизнувся, деякі умудрялись в молоко водички підлити, та найкумеднішу хохму відчибучили в останню ніч панщини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше