Малюнок козака Мамая

Дід Онуфрій підійшов до вікна звідки прищурившись вдивлявся у темінь. Пам'ять про набіги ординців жила  в серці горем й тривогою. Дідусь пригадав себе маленьким хлопчиськом, коли на їхнє село напали чужинці. Матір забрали в неволю, а батька, котрий з вилами кинувся на ординців убили. Онуфрія врятував загін козаків, що відбили напад чужинців. Козацькі часи минули, набіги закінчились, так чого ж тобі старий неспокійно.

 Тінь промелькнула, а за нею двоє. Силуети крались до хати з кривими мечами. Онуфрій кумекав, що його робити. Граблі дідок поклав біля дверей. Підкову підвісив так, щоб коли двері гримнули вона впала. Цеберку з помиями поставив  біля входу, чавун із тістом на хліб з печі поставив біля порогу. Онука, що спав і був щасливий у сні відніс до батьків, які давали такого хропака, що аж шибки у вікнах деренчали. Онуфрії узяв кочергу і, затаївшись в кутку злився з темрявою, тільки знай очі кліпали, що у сови.

Поріг за дверми скрипнув, а потім і двері. Граблі своє діло зробили. Дід тримав кочергу напоготові, та другий нападник перечепившись через першого, нирнув обличчям в цеберку, а коли винирнув гримнули двері.

Підкова упала.

Тінь номер три кралась по хаті безшумно поки не вступила ногою в чавун із липким тістом.

Дід махнув кочергою у чорне.    

- О, лишенько! – крикнула Горпина. – Тату що коється!?

- Та то кіт.

- А. – зівнувши сказала жінка і перевернувшись на другий бік захропіла.

         Дід,  намагаючись не шуміти витягнув тіні на подвір'я, ними виявились розбійники переодягнені в ординців.

         Кінь мчав крізь ліс незважаючи на гілки, пеньки та ярки, що стрічалися йому на путі.  Тьпа і Стьопа після третього - п'ятого удару головою об гілку, навчилися бачити в темряві не гірше за кішку. Конокради обідрані й подряпане перелетіли через коня коли вороний різко зупинився біля козарлюги. Тьопа, приземлився в багаття, а Стьопа на Тьопу.

         Кінь заржав. Козарлюга теж. Багаття спалахнуло. Поки козарлюга шукав джерело з водою вороний загасив пожежу. 

- Хуууу, - полегшено зітхнув Стьопа, обіпершись спиною об дерево.

         Стріла встромилась у стовбур над головою.

- Ой, - закотивши очі, перелякано сказав Тьопа.

- Ай! – скрикнув Стьопа, якому стріла попала туди.

         Кущі зашелестіли, гілки затріщали. Конокрадів оточили п’ятеро  ординців на конях.

         Вороний пронизливо заржав, козарлюга свиснув у відповідь.

         Тьопа,  порахувавши ординців і їхню зброю, процідив крізь зуби:

- Нам усім...

- Йой! – витягши стрілу, перебив товариша Стьопа.

         Козарлюга з глечиком води забіг на поляну.

         Онуфрій витер спітнілого лоба і озирнувшись прислухався. Свист пролунав над головою, палаючи стріли летіли на дахи із соломи. Крапля впала на голову, дід задрав голову. Дощу не було майже місяць, а тут на тобі прийшов на виручку. Кроки почувши дід, знявши глечика сховався за тин.

- Паци ви десь?

- Тутоньки ми, - сказав Онуфрій і, дочекавшись, поки ординець повернеться, провірив глечик на міцність.

         Глечик розбився з третього разу.

         Дід Онуфрій глянувши на величезний гарбуз задумався, а чи хвате в нього дурі підняти.

Кроки почулися ззаду.

         Вороний заіржав коли ординець закинув на нього аркан.

- Это ты зря, - прошепотів Тьопа, Стьопа, злякавшись повернув у кишеню товариша вкрадений рубель.

         Кінь, різко смикнув головою. Ординець, що накинув аркан вилетів з сідла. Козак свиснув, кінь заіржав і пустився в галоп. Тому, хто тримавсь за аркан було дуже весело.

- Я попереджав, - сказав Тьопа.

- А, - ляснув себе по лобі Стьопа, і поліз назад.

- А де мій царський п’ятак! – кричав Стьопа, мацаючи свої таємні кишені.

- Ти про що, - кліпаючи очима, сказав Тьопа.

         Ординець стрибнув з коня і, задравши криву шаблюку біг на конокрадів. Конокради з переляку зомліли та ще й застили. Ординець волає, очі рогом, два передні зуби відсутні.

- А де мій рубель, - раптом сказав Тьопа.

- Шо-шо? – сказав Стьопа невинно очима блим-блим.

- Ах ти ж…

         Стьопа не чекаючи поки його схоплять за йоли-пали забіг за дуба. Тьопа так само тільки з протилежного боку. Ординець не встиг зупинитись і в дуба як блимнувся!

         Перший пішов.

         Ординець лементуючи на всю горлянку біг прямо на конокрадів.

         Другий не забарився. 

Тьопа і Стьопа забігши за дуба зразу розбіглися.

Ігого.