Тьопа і Стьопа

Тьопа і Стьопа були знатними конокрадами поки не вкрали породистого жеребця у пана чия донька пішла заміж за жандарма поліції.

         Жандпол викликав до себе головного слідчого і поцікавився чим той займається в той час коли в місті лютує злочинність. 

- Якщо завтра у мене на подвір'ї не буде стояти арабський скакун, - погрожував жандпол, -  то я знайду того, хто зробить так, що в мене на подвір'ї буде стояти – хто? Ти мене по?

- Будьсделна вашвиблагродьє!  - за горлопанив слідчий і, спитавшись дозволу йти, пішов далеко далеко.

         Голслід прийшов до кабінету поліцейського над поліцейськими і, без тук-тук «Ахнув» так, що той «Охнув».

         Полнадпол визвав до себе поліцейських і велів вивернути кишені. Гроші посипалися, як зерно з мішка.

- Так от і отак. – грозив кулаком полнадпол. – Якщо завтра у дворі не буде стояти арабський скакун - то! То. Вивертати буде нічого! Як мене по!

- Нам все по! – крикнули хором поліцейські.

         Ранок в жандармерії зустрівся з іржанням. Арабський скакун, чорний, як совість Ірода, перебирав з ноги на ногу, готовий стрілою летіти на перегонки з вітром. Жандпол, похлопав по плечу голсліда і, давши краба, сказав:

- Молодюга!

         Пан, потис зятю руку і, сказав:

- Молоток! Правда кінь був не чорний, а червони. Та, як то кажуть: «Пузо не дзеркало».

         Тьпа і Стьопа, отримавши четвертак не за того коня, не стали миритися з несправедливістю і задумали втечу, поки їх не відправили на каторгу. Полювання на біглих конокрадів загнало втікачів у непроглядний ліс в якому вони знайшли здоровенний дуб, а в нім дупло. Тьопа і Стьопа залізли в дупло і гоп-па, а там підземний хід.

         Хихихи.

Тьопа і Стьопа наче потрапили в рай для конокрадів. Підземелля було увішане уздечками, сідлами, арканами, підковами, а далі так зовсім – край. Сундук, а в ньому золоті монети. Шаблі, криві, як дорога злочинця, стріли, швидкі, як смерть загарбника не цікавили конокрадів. Золоті монети набиралися в долоні і сипалися в за пазуху, поки Тьопа і Стьопа не почули іржання коня.

Козарлюга, бравий парубок, зупинився на квітучій поляні, і, аби тугу розвіяти, взяв лук та стріли і пішов на полювання. Коник вороненький пішов слідом та козак зупинив, відправив пастися без прив'язі. Травинка за травинкою, квіточка за квіткою, пасеться собі конячка голову від землі не відриває. Козак тим часом підстрелив трьох зайців,  лисицю для хутра та щоб не було скучно натрапив на вепра коли закінчились стріли.

Сонце мостилось сідати, коник наївся і заржав бо злякався.

- Ти чу? – спитав Тьопа.

         Стьопа кивнув головою що так.  Дупло закліпало в чотири ока.

- Гля та сама коняка, - шепотів Тьопа у вухо.

         Голова Степана кивнула що згодна.

         Арабський скакун тестя жандарма стояв і жував букет із ромашок.

         Доля регоче, час і випадок роблять що хочуть.