Хотів, як краще...

Три дні без світла і їжі. Вода в печері струїлася з верху. Глибу зрушив люди виглянули з печері. Джамбо, зібрав чоловіків, що мали хист до полювання. Люди стали одним племенем об'єднанні одним горем. Тиждень за тижнем вода спадала метр за  метром поки зовсім не зійшла в землю.

         Пью і Кроні вжились в колектив і повчали других всіляким премудростям, як то в’язання вузлів, чи кидання арканів. Життя стало хоч і тяжким зате мирним і дружнім.

         Постріл зірвав з дерев птахів. Аборигени вперше почувши постріл здригнулись. Матрос і юнга переглянулись.

         Капітан Джордж і шестеро піратів дивом вижили, знайшовши порятунок на дереві, що росло на пагорбі. Голод страшна сила здатна перетворити святого мученика в хиже чудовисько. Пірати не їли четвертий день, а на п’ятий зірвали листя і виплюнули. Очі зле зиркали на дикобородих обличчях посмішка скалила зуби. Двоє піратів кинулися один на одного і, не втримавшись на гілці звалилися у воду на розтерзання піраньям.

         День коли зійшла вода не приніс радості. Їжі не було, як і сил рухатися. Пірат, безумно регочучі схопився зубами у ногу капітана Джорджа.

         Вистріл останній з мушкету. Піратів залишилось двоє. Джамбо, юнга і Пью прибігли на вистріл. Турбота та їжа поставила моряків на ноги через два тижні.

         Пью, на відміну від юнги занадто довго жив, щоб вірити в краще і, поки юнга насолоджувався життям, старий моряк скоса поглядав на капітана Джорджа, який все частіше й частіше перешіптувався зі своїми матросами.

- Що так вовком дивишся? – раптом сказав капітан.

         Пью пожав плечима, мовляв не дивлюсь.

- Ми неозброєні, що ми зробимо.

         Старий моряк криво всміхнувся, по собі знаючи на що здатний без оружний моряк.

- Хочеш знати про що ми шепочемо? – спитався капітан і, не чекаючи «Так», відповів. – Ми хочемо відремонтувати судно.

- Судно? – здивувався Пью.

- Уяви воно вціліло, хоч трішечки потрощене…ну, як трішечки.

         Пірати привели Пью до бухти де на мелені сидів «Аргого». Щоглу знесло, діра з правого й лівого борту

- Дране сито, а не корабель, - мовив Пью.

- З твоєю головою та такими парубками, а чи не варто спробувати.

- Допустимо, що…

- Тсс. Мовчи! – перебив капітан, і кивнувши матросам, сказав. – Це ще не все. Не знаю як, та вціліло.

         Пірати розгорнули неушкоджений парус.

         Пью хотів одного, щоб пірати щезли, а капітан Джордж цим скористався.

         Робота закипіла аж забігала, та так завзято, що диви через два місяці «Аргого» був готовий вийти в море. 

- Таке діло гріх не відмітити, - сказав капітан Джордж, підійшовши до Пью, що з борту дивився на берег.            

- Авжеж! – саркастично мовив Пбю. - Давай в зюзю надудлимося кокосового молока.

- Є ідея по кріпкіше, - сказав капітан, і, підморгнувши свиснув.

         Моряки весело насвистуючи викотили на палубу три бочки рому. Пью очам не вірив. Капітан весело посміхаючись, розвів руками і, сказав:

- Я мовчав до останнього.

         Аборигени обступили Пью, котрий не знав, як пояснити, що таке ром.

- А навіщо пояснювати, - сказав капітан, - тут пробувати треба.

         Чарки зробили з розломлених кокосів у які не бачачи країв наливали ром. Капітан Джордж, став на порожню бочку і, сказав:

- Друзі! Біда нас зробила братами! Ми вижили завдяки один одному! За нас! За дружбу! За життя!

         Матроси гучно крикнули і підняли чарки-кокоси. Аборигени нерішуче дивилися в те, що треба хильнути.

         Джамбо ступив уперед і піднявши чарку-кокос хильнув її оковиту.  

- Ну, як, - спитав про враження капітан.

         Джамбо гляну на Ізауру і сказав:

- Як кохатися!

- А цей чолов’яга та ще дока! – крикнув капітан Джордж і велів оновити парубку чарку.

         Ріка веселощів потекла вздовж берегів крику та гаму, петляла змійками, гула шумними порогами, розлилася тихими заводями.