Хто ти дід Харон?

Дід Харон жив у темній хащі. Люди казали, що він відьмак, хтось вважав його вовкулаком, а хто чортом у брилю.    

- Та що ти балакаєш? – сміялись хлопці з Капи.

- Правду балакаю!

         Василь з Гаврилом реготали з друга, а той доказував, що він прав.

- Ви його хоч раз без брилю бачили!?

  Хлопці замовкли і, потиснув плечима спитали у Капи:

- А звідкіля він взагалі взявся?

- Кажу ж вам чортяка він, а не дядько!

- Брєхня!

- Бєхня, - перекривляв  Василя Капа, - а то, що він до моєї бабки Хіврі на мітлі прилетів, та то нє, - да!

         Дід Харон дійсно з’явився в селі з нівідкіля. Діти питали в батьків про сірого дідугана, та ті, потиснув плечима у відповідь, казали, що нічого не знають.

- Спитайте у баби чи в діда.

         Малеча бігли до баби, та про Харона не знали а ні дід, а ні прадід.

Харон мав славу лісного знахаря. Лікував від всіляких недугів. Одному дасть трави, а другому так живота розімне, що перестане боліти голова чи ще яка напасть. Селяни побоювались дідугана і розповідали всілякі легенди, та коли щось придавить, чи  десь заколеться, бігли до знахаря аж підтюпцем. Доріжка до його хатинки в лісі ніколи не поростала травою. 

Хівря, тоді ще молода і дока прибігла до діда і давай голосити-причитати: 

- О, рятуйте! Та на кого х він мене покинув! О, спасіть-сохраніть!

         Харон, долонею затулив Хіврі рота. Жінка вилупила очі. Дідуган посміхнувся. Хівря замовкла.

         Спиридон, чоловік Хіврі, порався по господарству і, переробивши всю роботу затіяв ремонт колеса на возі.

- Спирсику схаменись! – крикнула з порогу Хівря. – Скинь з возу хоч мішки з картоплею.        

- Та хай, - махнув рукою чоловік.

         Спиридон присів, підставив під воза плече і підірвався, коли намагався підняти тяжкість.  

- Кури є? – спитав у Хіврі Харон, розглядаючи Спиридона, що лежав серед подвір'я і стогнав.

         Жінка кивнула головою, що так.

- Солома?

         Хівря показала пальцем на скирту.

- Зерно?

- Є.

         Дід стягнув зі Спиридона сорочку і велів зарити його в солому.

- Всього? – перелякано спитала Хівря.

- Живіт не засипайте, - сказав Харон, і вставивши чоловіку в рота трубку очерету відійшов від потерпілого.

         Хівря гукнула сусідів. Спиридона швидко засипали соломою, як і велів знахар.

- Сип пшеницю на живіт.

Хівря переглянулась з трьома сусідками, що стояли за тинком з глечиком. Жінки кивнули головами.

- Сип ще, не жалій, - велів дід.

         Трубка з очерету заворушилась мов комиш в якому застряг величезний сом.

- Випускай курей!

         Хівря глянула на сусідок. Жінки одночасно підняли ліві руки і махнули.

         Хівря відчинила курятник з якого вибігло з десяток курей. Півень зіскочив на тин і, перелякав сусідок гучно кукурікнув. Кури кудахкали й бігали. Сусідки зігнали півня з тинка, а той, не довго думаючи з тину перескочив на трубку з очерету в яку жадібно вдихав-видихав бідолашний Спиридон. Півник-когутик побачивши зерно так закукурікав, що сусідки присіли, а кури всім десятком кинулись клювати зерно.

         Трубка з очерету несамовито колихалась, та півень твердо стояв на одній нозі до тих пір, поки його гарем не виклював всі зернятка.

         Півень зіскочив з трубки і витягнувши шию гордо пройшов мимо переляканих сусідок.  

- От і все, - усміхнувся до Хівря знахар.

         Жінка глянула на чоловіка і знепритомнів упали на солому.

         Трубка з очерету вкотре заворушилась.

         Сусідки набралися хоробрості і підійшли до Спиридона, аби глянути, що там кури наклювали.

         Живіт у чоловіка був синій аж чорний.