Коник вороненький йшов тихим шагом. На коні сидів дужий чолов’яга. Виїхавши на квітучу галявину, чолов’яга сказав:
- Тпру.
Кінь зупинившись форкнув.
Молодий чолов’яга був гарний собою. Карі очі, що пломенем обпалять ворога, теплом зігріють кохану, добром підтримають товариша. Чорна чуприна що та змія повзла з середини голови і, півмісяцем закрутилась за лівим вухом, як сережка. Чорні вуса висіли як ті дві змії. Погляд у вершника був спокійний, спина рівна, думи про долю. Одягався вершник багато і красиво. Дорогий оксамитовий жупан, сині шаровари та нові червоні сап’янові чоботи.
- Чудесно, - мовив вершник.
Чолов'яга встромив списа в землю і, зіскочивши з сідла прив’язав до нього вороного. Вдихнувши аромати квітів, чоловік солодко посміхнувшись, прошепотів:
- Ліпота.
Їжак підтюпцем біг по траві і злісно сопів. Гриб одягнений в червону шапку з білими цяточками ріс серед галявини.
- О, мухомор! – вигукнув молодий чолов’яга, після чого буцнув отруйний гриб.
Шапка гриба виписавши дугу в повітрі приземлилась на колючу спину їжачка. Чолов'яга зробив крок і їжачок полетів далеко-далеко.
- О, мухомор! – вигукнув Петро, перед тим, як їжак влучив йому в обличчя.
Бабця Хівря поралась біля гаряче напаленої груби. Чавун з водою мав ось-ось закипіти. Хівря відкрила мішечок, занурила туди руку і витягнувши жменю різнотрав’я стояла напоготові. Зілля стане магічним якщо кинути його у тільки-но закипаючу воду. Накривка на чавуні заторохтіла. Хівря хутко зняла кришку і кинула в киплячу воду жменю трави. Чавун випустив зелений пар.
- Ба! – крикнуло в подвір'ї хлоп'я.
Хівря рукою розігнала пар і побачивши чавун накрила його кришкою.
- Ба!
Онук з торбою в руках стояв на подвір'ї.
- Йду! – крикнула Хівря, та відчиняти двері не поспішала.
- Ба!
Бабця навпомацки шукала зв’язки магічних трав, аби сховати їх від допитливого онука, що у все горло кричав:
- Ба!
- Йду! Онуче. Йду рідненький.
Хівря кинула погляд на кімнату. Накривка на чавуні інколи підплигувала, а так все чисто – можна йти до онука.
- О!
- Ба!
- Та ти чи з покладом?
- Ага.
Онук розкрив торбу і по його конопатому обличчю розлилася задоволена посмішка. Хівря глянула в торбу і побачивши там малину насупилась. Вареники варити влітку справа дуже весела, та чого не зробиш заради любимого онука.
- Ба.
- Га!
Онук пальцем показав на хату. Хівря повернулась і, сплеснувши долошками, скрикнула:
- О ратуй!
Накривка від сильного кипіння злетіла з чавуна. Зелений пар заполонив хату, а потім вирвався на подвір'я. Бабця до хати, онук побіг слідом. Кіт Рудько ліниво розлігся на порозі.
- Киша! – крикнула Хівря.
Кіт ліниво примруживши очі дивився на бабцю. Хівря переплигнула котяру і відчинивши двері забігла в хату.
- Бризь! – крикнув онук.
Рудько вилупив перелякані очі та як то кажуть пізно схаменувся. Онук перечепився і пузом впав на Рудька.
- Ба!
Петро скочив на ноги і поклавши долоні на сідниці, протяжно видихнув:
- Ааааааааа.
- Хлопчина повернув голову, аби побачити на що таке колюче він усівся. Пеньок був чистим, як правда і гладкий, що та ковзанка. Петро почув сердите сопіння, повернув голову і побачив як у густу траву чкурнув їжак.
- Ах ти ж, - дражливо крізь зуби процідив Петро.
Гілляка, що лежала біля дубка опинилася в руці парубка.