Одноко "Я Мамай мене не займай"

Ліс в пітьмі нічній почув кроки. Сова, нахмурила брови і крикнула. Сич засміявся у відповідь.  Силуети двох парубків лаючись пробирались через кущі. Силует одного низький та чубатий, а другий парубчина високий і худий, та ще й з борідкою, як у того цапа.

- От треба було йти в глупу ніч.

- Малчать!

- Не хочеш факел давай хоч свічку  запалимо…йопсіс.

- Нельзя…ты где?

         Чубатий підвівся і витягнувши з червоного носа колючку, відкрив рота, щоб сказати, яке це щастя впасти обличчям в щось колюче.

- Рот захлоп.

- Хто тут? – прошепотів чубатий, і не треба мати бурну фантазію, щоб уявити, як він вилупив очі.

- Заглохни.

         Кроки зупинились. Чубатий хлопчина від переляку хотів схопити товариша за руку та намацав лише палець. Кресало черкнули у темряві і запалили факел.  

- Пацики це ви? – переляканим голосом, сказав Капа.

         Факел тримав у руках Микола, рудий хлопак, який за капловухі вуха отримав прозвисько Капа. Рудий посміхнувся товаришам і, зробивши крок вперед завмер.

- Хлопці, а чим ви тут займаєтесь?

         Хлопчина з борідкою суворо насупив брови на товариша, який тримався не за палець. Чубатий, глянувши за що він держиться посміхнувся і, як дурко, сказав:

- Так ми цей…

- Тихо. – пошепки, сказав Капа. – Дівки прийшли.

- Ой-йо,  - сказав чубатий. - А воно ж таке як ворушиться.

Хлопчина з борідкою злісно дивився на товариша, який не розгинаючи свої пальці, плавно відривав руку від його «пальчика». Капа гикнув. Чубатий примружив око, долоні склав у трубочку і приложив їх до відкритого ока. 

- Прийшли, - солодко прошепотів Капа.

- Лежати, - схиливши голови в один голос сказали парубки.

         Дівки були голі. Вони прийшли покупатися в озері, що розлилось серед квітучої галявини. 

- За мною, - дав команду Капа.

         Гаврило і Васька слухались і підкорялись.

         Гаврило був чубатим, а Васька носив, як він казав іспанську борідку. Гаврило служив у наймах, а Васька був його паном, що приїхав до батьків на побивку з мунівера.

- Уні...і нє вера, а вєра – поправляв Васька Гаврила, – сяло!.

         Гаврила даремно вчили вимовити слово університет.

- Забудь! – дратівливо казав Васька, коли Гаврило називав унівєр то мєром, то мєлом. – Покрась і викинь.

- Що?

- Забєй!

- Чим?

- О, мати моя Клеопатра батько Орфєй.

- Хто?

- Дід піхто і баба з пістолем!

- Ти сказав з пістолем чи мені матюк почувся?

- Приніс?

- Понос?

- Принос…тьфу!

- Забий, я прищипую.

- Што?

- От гарадской! Шуткую я! Прікалуюсь.

- А…

- Нога. За мною.

         Парубки переглянулися. Наймити шмигали по подвір'ю. Гаврило кивнув. Васька пішов слідом. Хлопці сховавшись в кущах дістали з-за пазухи те, що повинні були вкрасти. Гаврило нарізав на панськім городі тютюн, а Васька украв у батька люльку. Люльку набивши тютюном, хлопці почали спорити хто закурить першим. Суперечка закінчилась тим, що Гаврило вихопив люльку, і жбурнув її в зарості кропиви.    

- Достал!

- Сам дістав!

- Я тебе ще нє даставал. От вазьму і отцу раскажу.

- А я палець покажу.

- Ах ти ж!

         Хлопці кинулись один до одного і почали боротися.

- Бровко!

- Батя, - перелякано прошепотів Васька.

- Пипець.

         Бровко забіг в кущі і весело тявкнувши почав облизувати хлопців. 

- Іди геть! Додому!

         Бровко завиляв хвостом. Грізно заричав, і, здійнявши гавкіт, побіг у чагарник.

Хлопчисько вискочив з кущів.