Розділ 29

Злата

Мої долоні стискали та розтискали м'яку тканину сукні, що відблискувала новими відтінками завдяки нічному місяцеві. Голова Тимура лежала на моїх ногах, а Ксенія стояла над його обличчям, мов вершина.

— Живий. — Подруга нарешті відсунулася, коли хлопець розплющив обидва ока.

Тимур застогнав, притулив праву руку до скроні й одним плавним рухом піднявся в сидяче положення.

— Де ми? — Його очі були заплющені, але друга рука залишалася на моєму стегні.

— Далеко від клубу. — Я пожувала нижню губу та продовжила: — Тимур... Тебе звільнили. — Я опустила погляд на свої руки від раптового почуття сорому та провини.

Він мовчав, а я прислухалася до його різкого дихання.

— Нехай. — Чоловік змахнув плечима та піднявся з лавочки.

— Як себе почуваєш? — Поглянула в його очі, бажаючи відчути жар, підтримку, впертість, і спокійно запитала.

— Ніби хтось стільцем по голові вдарив. — Він усміхнувся та поглянув на Ксенію.

Тимур простягнув руку до неї та прошепотів зі своєю улюбленою лисою посмішкою на вустах: — Ми так і не змогли познайомитися в нормальних умовах.

Ксенія кинула запальний погляд, не роздумуючи, стиснула чоловічу руку. Я відчула дивне відчуття всередині, немов котячі кігті хотіли вирватися назовні та роздерти когось з них.

— Нам потрібно додому, Ксенія. Вже пізно. — Я надто різко піднялася зі лавочки та поспішила до подруги, яка покосилася й оглянула мене з ніг до голови.

— Думаю, вже пізно йти до тебе додому. Пропоную ліпше до Андрія. — Вона відійшла від Тимура та схопила тонкий ремінець своєї сумки.

Я приховала свій шок, коли зловила широку посмішку Ксюші та гострий погляд Тимура.

Я її вб'ю.

— Думаю, ви можете залишитися цієї ночі у мене. — Тимур виглядав непереборно й нагадував лиса, готового напасти на свою жертву.

— Ліпше залишимося в Андрія. — Я поправила верхній одяг, намагаючись приховати різке тремтіння, що пройшло по всьому тілу.

Ксенія весь час спостерігала та, впевнена, аналізувала наші дії й слова.

— Андрій зачекає. — Тимур стиснув руки в кулаки та піднявся близько до мого вуха.

— Досить прикидатися. — Хлопець прошепотів у мочку вуха та відсунувся так швидко, що я не встигла заперечити.

— Таксі буде через 5 хвилин. — Чоловік надів капюшон на мою голову та переможно усміхнувся, і я б хотіла розтерти його, як крейду на асфальті.

— Вітаю, подруго, скоро примирення. — Ксенія підморгнула та втупила погляд в екран мобільного телефону.

Я видихнула й спостерігала, як моє дихання розчиняється в повітрі.

Мої ноги сильно тремтіли, а руки почервоніли від надто холодної погоди. Я тремтіла, як собака в буді посеред зими; навіть Ксенія заховала мобільний у кишені, ніби це допоможе.

— П'ять хвилин пройшло, — крикнула до Тимура, який стояв попереду мене та виглядав автомобіль.

— Нагадай купити автомобіль, як розкручу ресторан, — хлопець дістав свої чорні теплі рукавиці з кишень і протягнув по одній нам з Ксенією.

Його слова відлунювали в моїй голові: «Розкручу ресторан». Як можна розкрутити те, чого не існує?

— Дякую. — Все ж промовила, коли натягла рукавицю більшого розміру на свою руку.

— Водій затримався через сніг. Сподіваюся, скоро приїде. — Тимур похитнув головою, немов проклинаючи цей світ, і знову вийшов поперед мене.

— Злата! — Ксенія крикнула біля мого вуха та усміхнулася своєю зміїною посмішкою.

— Що?! — Крикнула у відповідь, наморщивши ніс.

— Ти його не забула, і завдяки вигаданому Андрію зможеш сьогодні поговорити наодинці. Я навіть спробую заснути раніше третьої години ночі.

— Поговорити? Я сказала все, що хотіла. — Хмикнула та опустила очі на взуття.

— А він все сказав? — Подруга постукала в мою скроню та сіла на довгу лаву, всупереч холоду.

Я ніби повернулася на кілька хвилин у минуле життя, до моменту сварки, коли розповіла всю історію шраму, але Тимур не висловився. Я не дала йому це зробити через емоції, що горіли всередині мене.

— Все гаразд? — Чоловічі пальці підняли моє підборіддя, і він глянув у мої очі, наповнені шоком.

— Так, ні, я не впевнена. — Надто невпевнено промовила і вирішила перевести тему.

— Машина вже приїхала?

— Так, чекає на нас.

Я кивнула головою й пішла до машини з повною головою тривожних думок

.

Тимур відчинив дверцята, і я сіла в автомобіль, не промовивши жодного слова.