Розділ 27

Злата

Я закрила обличчя руками, коли у двері стукали, дзвонили та не давали мені нормально виспатися.

Я пригадувала усі прокляття, які знала та не знала, поки крокувала до вхідних дверей, які ось-ось вирвуться з завісів та впадуть прямо на моє сонне і розлючене обличчя.

— Bonjour! — французький сленг перше, що я почула, коли відкрила вхідні двері. Високі тонкі шпильки, класичний костюм, шикарні локони та купа пакетів. — Ксенія! — закричала я й кинулася на шию подрузі, забуваючи про усю злість та сонливість. Її солодкий сміх луною відбився в моїх вухах та на обличчі.

— Проходь, — запропонувала я і потягла її до гостьової кімнати. Усі пакети Ксенії впали на м'який килим, а слідом за ними вона самостійно плюхнулася на білу тканину. Я присіла напроти неї.

— Перший подарунок, — Ксенія простягла мені рожевий пакет середнього розміру. Я схопила подарунок і наосліп вийняла м'який овальний предмет.

— Берет, — покрутила аксесуар перед очима та вдягла на голову. — Здається, ти згадувала, що твій порвався, — Ксенія оцінно поглянула на мене та кивнула, тішачи себе сяйвом в очах.

Я потяглася за іншим маленьким пакетом, що впав біля мого коліна, і, схопивши нігтями, витягнула брилки з золотою фурнітурою, основний елемент якого — мініатюрна копія ельфової вежі.

— Що за подарунки з Парижа без дармовиса? — Ксенія витягла з кишені такий самий брилок, але зі срібною фурнітурою.

Я усміхнулася і міцно обійняла подругу за плечі.

— Ти забула основне! — Дівчина широко розплющила очі та простягнула мені одразу два пакунки. — Скоро грудень, а значить, потрібно утеплятися. Я вийняла светр і носки в одному стилі.

— Вони дурацькі, — засміялася, коли поверх свого нічного одягу натягнула червоний светр з різноманітними малюнками.

— Знаю, але він і прикольний! — Ксенія вдягла свій светр та носки, попри вишуканий костюм.

Ми обоє засміялися в унісон і кинулися одна одній в обійми.

— Я сумувала, — прошепотіла я й уткнулася їй у плече носом.

— Я теж, крихітко, — подруга міцніше обійняла мене та поцілувала в лоб, як я завжди любила.

— Боже, вона ще досі в тебе! — Ксенія винесла з моєї кімнати мартишку, яка посеред ночі впала на землю, а я забула її підняти.

— Звісно, — вихопила я у подруги свою іграшку і притиснула її до своїх грудей.

Ксенія усміхнулася на всі свої вибілені зуби та розпушила моє й без того кучеряве волосся.

— Ти не змінилася! Вона потягла мої щоки та втекла, оминаючи мою атаку подушками.

— Тобі теж пора завести хоча б м'яку іграшку! — Я витягла язика і покривилася.

— Ні, я б краще завела високого, мускулистого чоловіка, — вона підморгнула мені, а я пожувала нижню губу та опустила погляд донизу.

— Стоп! — закричала Ксенія так, що я аж прикрила вуха дрібними руками.

— Хто він? Як звати? Скільки років? Гарний? — подруга засипала мене питаннями, від яких я намагалася втекти, будуючи плани втечі.

Не встигла зсунути ногу, як довгі руки замкнули мої плечі у своїй хватці та потягли до м'якого дивана, устеленого подарунками з Парижу.

— Розповідай! — Я бачила, як грають вогники в райдужці Ксенії, і навіть задихнулася від тяжкості повітря.

— Ну, я деякий час зустрічалася з одним хлопцем, гарним, — я зупинилася, а подруга дала знак продовжувати. Нарешті видихнувши, я сказала на одному диханні: — Він мені подобався, а його мрії чудові. Ми зблизилися, а я, здається, почала закохуватися. А потім, на останньому концерті, коли я планувала піти до нього, прийшов мій головний охоронець і сповістив про крадіжку. Я переглядала камери й виявилося, що крадій — Тимур. І, чорт, я щоразу, коли сама, пригадую, як ми відпочивали у його клубі, як були на першому побаченні на вершині «Скельник». Найсмішніше, що я тоді була до біса розлючена на нього. Я була певна, що Тимур ненормальний.

— Була? — Ксенія узяла мої руки у свої та ніжно стиснула.

— Так. Насправді він виявився турботливим, хоч і намагається це постійно приховувати, неймовірно готує, напевно, як його батько. А шрам у нього схожий на мій, тільки на обличчі. Це історія його дитинства, його змін та причини прийняти символіку свого імені. «Залізний», — тихо прошепотіла я, витираючи тильною долонею очі, готові пустити сльози.

Подруга мовчки обійняла мене та заспокійливо гладила волосся.

— Де він працює? — Ну, окрім крадіжок, — вона завжди намагається жартувати, і я її за це дуже вдячна.

— Бармен у клубі, — я опустила погляд, бо для її статусу ця професія здавалася дрібницею, немов комаха.

Ксенія піднялася з дивану та пішла за ріг кімнати. Я вже подумала, що дівчина кинула мене, коли капці постукали по гладкій плитці.

— Обирай, — вона принесла близько десяти суконь різних фасонів і детально презентувала кожну з них.

— Навіщо? — здивувалася я, але все ж піднялася, аби оглянути кожну з вишуканих суконь, які жодного разу не вдягала.

Я зачепилася нігтем за довгу блискучу сукню золотого кольору з відкритою спиною та зав'язками на шиї.

— Вдягай, вона неймовірна! — Ксенія говорила з захватом про усі речі, які мерехтять або ж висять на першій сторінці модного журналу.

— Ні, я не можу, — заперечливо похитала головою й стала перебирати всі інші варіанти.

— Чому? — подруга крутила й вертіла сукню в усіх можливих напрямках.

— Я вдягала схожу на останньому побаченні з ним.

— Ну і що? Нехай пригадує, яка ти була і є прекрасна, у чи без одягу. — Вона підморгнула, а я закотила очі.