Розділ 26

Тимур 

Я дивлюсь на свій телефон, наче сталкер, і слідкую за двома стрілками, що повинні змінити свій колір.

Моє тіло не рухалося протягом п'яти годин. Я незворушно стояв біля великих вікон і вдивлявся в ландшафт високих будинків і зелених лісів, що були вкриті жовтим й оранжевим листям. Злата пішла й забрала з собою частинку мене, а я, дурень, не зумів зупинити її, обернути, обійняти або ж поцілувати. Почути її легкі стогони, відчути м'якість тіла в моїх руках і знову побачити великі карі очі, в які я закохався з першого погляду.

Злата ігнорує свій нік у мережі, але в чат не заходить. У неї немає вибору — рано чи пізно вона все одно зустрінеться зі мною, обличчям до обличчя. Наш короткий зв'язок не можливо ігнорувати, навіть якщо він тривав лише кілька місяців. Якщо потрібно, я зроблю всі 10 кроків, аби побачити її знову.

Міцно стиснувши стінки телефону в долонях, я востаннє поглянув на екран і піднявся з холодної підлоги, на якій сидів останню годину. Морок покірно ліг біля мене, проте на відстані так, що його муркотіння було приглушене. Мої кроки здавалися брудними й важкими; повільно крокуючи до ванної кімнати, я міцно стиснув краї умивальника й бризкав холодною водою кілька разів у обличчя. Повільно зустрічаю очі в дзеркалі й детальніше вдивляюсь у темно-коричневий колір, що здається темнішим з кожним подихом. Нарешті, коли відчув біль у пальцях, я полегшив хватку та затулив руками обличчя. Востаннє поглянув на себе крізь дзеркало, вийшов з кімнати й увімкнув чайник. Сповіщення залунало, наче в усій кімнаті, і я відлетів від плити, мов птах від зграї.

— Злата! — вигукнув, не подумавши, увімкнувши сповіщення.

Злата: — Зустрінемося, Тимуре, але не як колишня пара, а як друзі, що прийшли разом на вечір для таких, як я.

Її повідомлення чітке і зрозуміле, і я прикладаю максимум зусиль, аби не відчути укол від «для таких, як я». Вона багата, успішна, красива, а я — жорстокий, невпевнений, деколи надто веселий, а інколи надто впертий. Втомлено закинув телефон якомога далі й ліг спиною на м'які подушки дивану. Мій погляд плавно зачепив картонний кут чорної коробки, і я піднявся. Тихо підкрадаюсь до власної кімнати й сідаю на коричневу підлогу. Сильно вдихнув і підняв кришку, що приховувала багатство грошей. Узяв кожну копійку й перерахував кілька разів.

— Чорт! — затулив великим пальцем очі й знову поглянув на декілька стопок, що розміняні на долари. — Мені вистачає! — зашипів і повторював цю інформацію кілька разів поспіль.

Швидко піднявся й схопив телефон; довгі гудки змушували моє серце колотитися швидко й гучно.

— Так, — відповів привітний чоловічий голос, і я видихнув із полегшенням.

— Я готовий викупити ваше приміщення. — Мій упевнений голос не відповідав душі, яка тремтіла, немов хлопець, що вперше запросив дівчину на побачення.

Я вимикаю пристрій, коли Геннадій Антонович запросив на зустріч і побажав гарного вечора. Моя радість затуманила всі інші почуття на деякий час, а потім усвідомлюю, що не можу розповісти Златі про купівлю приміщення, що незабаром стане моїм рестораном і найбільшою пам’яткою батька. Узяв Морока на руки й легенько провів по його шерсті довгими рухами. Мій великий палець висів над ім'ям Злати, але розум не дозволяв посунути його нижче й натиснути кнопку виклику. Я заплющив очі та прибрав палець з телефону, автоматично вимкнувши його. Морок засовався на моїх колінах і ближче притиснувся до мого живота, від чого на моєму обличчі з'я

вляється широка усмішка.