Розділ 20

Тимур

Її солодкий запах у поєднанні з гострими парфумами притискався до мого плеча, а моя рука ніжно тримала її талію, максимально відчуваючи жіноче тепло, що міцно притискалося до моїх нечітких боків.

— Ти колись здавався? — Злата сильніше закуталася в мою куртку та намагалась не зустрічати мого погляду.

— Звісно, — відповів я та провів рукою по тонкому темному волоссю дівчини.

— Коли я ще був дитиною, а у батьків був складний етап у стосунках. Я не розумів причин їхніх сварок, а мені ніхто не пояснював. Коли намагався все виправити, стало лише гірше. Ось тоді я замкнувся і зламався.

Злата повільно зупинилася та поклала обидві руки на мої груди, зустрічаючись з моїм поглядом.

— А як з'явився він? Їй не потрібно було вимовляти в голос свої думки; я й без того знав, що це запитання стосується лише єдиної потворної речі, що була відкрита на повний огляд.

— Це була моя необережність, — відповів я коротко, не оминаючи вагому частину, де моя мати стала королевою в цій історії.

Злата не наполягала, а лише ніжно посміхалася, даруючи щасливі блискучі промінці, що мерехтіли при кожному русі її очей. Я взяв її тонку руку у свої долоні та сплутував наші пальці в міцному замку, для якого не існує потрібного ключа.

Тиха вулиця була залита ніжним голосом Злати, а наші кроки постукували по калюжах, що відбивали наші обличчя. Її сміх звучав і доносився до кінця довгих стежок, дітей та дорослих, які проходили повз або гуляли якнайдалі.

Я не міг перервати жодне слово, лише слухав і міцніше притискав її до себе, щоб зберігати її тепло попри широкий бомбер. Я став тим, хто буде зігрівати її тонке й вразливе тіло в холодні пори року.

— Тимур?

— Так, золотце.

— Чому ти мовчиш? — Її обличчя справді виглядало переляканим і чарівним.

Я засміявся гучно й глибоко, навіть не знаючи, що так умію.

— Бо я слухаю тебе, — тихо сказав я, кляцнувши вільним пальцем по її маленькому носі та притиснувши легкий поцілунок до ніжного лоба.

Вона незадоволено поглянула на мене, але не припиняла широко посміхатися.

— Чому ти не зупиняв мене цілувати, коли їхали з першого нашого побачення? Мені досі соромно перед тим дідусем.

Я вткнувся носом у вигин тонкої шиї та вдихнув солодкий запах.

— Він нічого не чув і не бачив, — намагаючись максимально приховати сміх, коли Злата спостерігала за мною так, ніби я стою перед нею в костюмі зі сталі.

— У нього всю дорогу в вухах були навушники, а не бачив, бо водій був надто поглиблений у дорогу.

Округлі очі та напіввідчинений рот Злати змусили мене ще більше засміятися та ближче притиснути її до себе.

Я плавно розвернув дівчину спиною до мого живота та закрив очі. — Не підглядай, золотце, — прошепотів я практично власницьким і впертим голосом.

Музика проходила крізь стіни, а вивіски оформлювали всі поверхні. Кольори змінювалися та освітлювали всіх людей.

— Лисенко, — Данило кивнув у привітанні та повернувся до наступної людини, я відчув, як брови Злати підійшли вгору, а губи зціпилися.

— Розплющуй, — їй знадобилося кілька секунд, щоб звикнути до клубу.

— Вітаю на моїй роботі, — я опустив Злату й обвів простір руками.

Її усмішка прикрасила обличчя, а потім її губи накинулися на мої в жадібному поцілунку. Навколо нас мерехтіли ліхтарі, різноколірні лампи, музика, і я відчув себе найщасливішою людиною.

— Коктейлю, міледі? — Я з великим зусиллям відірвався від її губ і кивнув у бік стійки, де працював Нікіта.

Один її кивок, і ми проштовхнулися крізь безліч людей, де одні з них майже падали, а інші танцювали, повністю поглинуті в музику.

— О боже мій, що ти… — Нікіта не договорив, коли побачив Злату, що міцно стискає мою руку у своїй.

Губи хлопця скривилися в злобній усмішці, а рушник він закинув на плече.

— Привіт, міледі, — він простягнув руку, а Злата потиснула її вільною у відповіді. Мої губи заскрипіли, а погляд кричав: — Відвали, мудак.

Він лише усміхнувся й поцілував тонкі кісточки пальців, на які, як йому здається, він не має жодного права.

Мій звір усередині прокинувся, і я відірвав його руку від її долоні.

— Один віскі та шот, — я став між своїм другом, який, ймовірно, стане колишнім, і поцілував Злату в скроню. Її зацікавлений й навіть жартівливий погляд ковзав між мною та Нікітою.

— То ви напарники? — Злата обвела нас тонким пальцем і вигнула темну брову в німому запитанні.

— Більше, міледі. Я друг цього ненормального, — я хмикнув на Нікіту та відповів, — сказав — мудак.

Злата залилася сильним сміхом і закинула свою голову на моє плече, від чого я ще ширше усміхнувся.

— Чудово, тоді я дівчина цього ненормально прекрасного чоловіка.

Я на короткий час заціпенів від слова «дівчина». Ми цього не обговорювали, але нехай.

— Співчуваю, — Нікіта скорчив спотворену гримасу, а я кинув у нього пластикову трубку.

— Ей, я тобі цих 2 гривні вирахую з твого доходу.

— Йди до Біса, — я закотив очі та одним рухом випив алкоголь.

Злата краєм ока глянула на мене, не припиняючи усміхатися, повторила таку ж саму дію.

Я востаннє покосився на Нікіту та повів, якнайдалі від нього, Злату на танцмайданчик.

— Дівчина? — Я самовдоволено усміхнувся та міцно поцілував її у губи.

— Ну, можу бути подругою, — вона відірвалася й напружено прикусила нижню губу.